«Темні історії Малефича» Сергія Більцана

Або чому я б не радив молодим лейтенантам сваритися з викладачами перед випуском.

Пу-пу-пу… Що ж тут сказати?

Знайомство з творчістю пана Сергія виявилося доволі цікавим. Починається все з пригод молодого курсанта, який завдяки власній винахідливості примудрився заробити собі направлення в місто, якого немає на мапах. Ще й на три роки. Ось що буває, коли занадто творчо підходиш до складання іспитів.

Але жарти жартами, а твір вартий уваги. І замість «сподобалося, рекомендую» я вирішив пройтися десятьма критеріями, за якими зазвичай оцінюю прочитане.

1. Сюжет і цілісність – 9/10

Історія побудована доволі грамотно. Події розгортаються послідовно, вчинки персонажів мають наслідки, а деякі деталі, які спочатку здаються другорядними, поступово набувають значення.

Сподобався й підхід до знайомства з головним героєм. Автор не кидає Данила одразу в лапи місцевої нечисті, а дає можливість зрозуміти, що це за людина, звідки взялася і як узагалі примудрилася потрапити в таку халепу.

І знаєте, після знайомства з його студентськими подвигами я вже не певен, кому більше не пощастило: Данилові з направленням чи Малефичу з новим правоохоронцем.

2. Світ і бекграунд – 10/10

Тут автору є за що потиснути руку.

Малефич має свою історію, правила, соціальні особливості та цілий набір місцевих проблем. І не всі вони пов'язані з потойбіччям. Подекуди складається враження, що зі звичайними людьми тут клопоту не менше, ніж із нечистю.

Відчувається, що автор чимало часу приділив продумуванню світу. Він не обмежується декораціями, потрібними для чергової пригоди. У міста є власне життя, яке тривало до появи Данила й, сподіваюся, переживе його службове відрядження.

Хоча останнє залежить від того, наскільки старанно наш лейтенант виконуватиме свої обов'язки.

3. Стиль написання – 9.5/10

Що може бути важливішим за саму історію? На мою думку, манера її подачі. Унікальний «голос автора», завдяки якому тексти набувають власного характеру й стають упізнаваними навіть без підпису на обкладинці.

Адже цікаву історію можна розповісти так, що читач засне на третій сторінці. А можна звичайну побутову сцену подати настільки майстерно, що відірватися буде складно.

І ось із цим у пана Сергія все доволі добре. Його мова жива, дотепна, атмосферна, з характерною іронією та власною манерою оповіді. Відчувається авторський почерк, який, на мою думку, вартий не меншої уваги, ніж сам сюжет. Часом складається враження, що не читаєш книгу, а слухаєш знайомого, який із неабияким гумором розповідає чергову неймовірну історію зі свого життя.

І що приємно, гумор не заважає серйозним моментам. Автор цілком здатний за кілька абзаців перейти від жартів до доволі похмурих подій, не руйнуючи загального настрою розповіді.

4. Персонажі – 8,5/10

Данило вийшов цікавим хлопцем. Кмітливий, добре підготовлений, винахідливий, але часом його винахідливість випереджає здоровий глузд. Другорядні персонажі теж не загубилися на його тлі. Сподобалися сцени з Толяном і його родиною, а вже в Малефичі запам'яталося знайомство з Льоліком і Боліком. Після такого я б ще тричі подумав, перш ніж звертатися до місцевої поліції. :)

До речі, про романтику автор теж не забув. Історія Данила й Надії починається доволі мило: побачення, квіти, прогулянка, поцілунки… А потім до справи беруться друзі, родичі та амбіції персонажів. І ось уже наш лейтенант, який так доволі успішно розбирається з криміналом, виявляється не надто підготовленим до звичайних людських стосунків. Мені сподобався цей сюжетний поворот, адже тут Данилові доводиться зіткнутися з проблемами, які не вирішиш ані юридичними знаннями, ані фізичною підготовкою. Хоча щодо останнього він, здається, іноді має іншу думку. :)

А тепер поясню, чому 8,5, а не вище. Данило часом здається занадто універсальним персонажем. Розумний, фізично підготовлений, юридично підкований, винахідливий, та ще й психолог непоганий. Складається враження, що за чотири роки навчання він устиг здобути кілька додаткових спеціальностей. І всі з відзнакою.

Мені трохи не вистачає значущості (не плутати з самостійністю) другорядних персонажів. Було б цікаво, якби хоча б в одному епізоді автор змістив акцент із Данила на когось із колег. Наприклад, наш лейтенант завдяки власній винахідливості потрапляє в чергову «позапланову сраку», а витягувати його звідти доводиться вже комусь іншому. Адже головний герой не зобов'язаний бути альфою в кожній компанії та затичкою в кожній дірці.

На мою думку, такий поворот додав би історії трохи драматизму, зробив другорядних персонажів вагомішими, а самого Данила – цікавішим. Бо одне діло бути найрозумнішим у кімнаті, а зовсім інше – вчасно зрозуміти, що цього разу найрозумніший хтось інший. Та й читачеві було б корисно іноді похвилюватися за головного героя, а не лише за тих, кому не пощастило опинитися на його шляху. :)

5. Логіка подій – 9/10

Вчинки персонажів здебільшого відповідають їхнім характерам, а розвиток подій має зрозумілі причинно-наслідкові зв'язки.

Навіть містичні складові не виглядають набором випадкових авторських вигадок. У читача поступово формується уявлення, що й у цього безладу є певна система.

І це добре. Бо якщо вже в місті водяться демони, то нехай хоча б вони дотримуються встановлених правил. З людьми, як показує практика, домовитись складніше :).

6. Динаміка – 9/10

Події розвиваються в досить комфортному темпі. Є час познайомитися з персонажами, розібратися в обставинах і водночас не забути, навіщо взагалі відкрив книгу.

Подекуди автор захоплюється поясненнями. Це скоріш почерк автора, а не проблема, адже такі відступи покликані для того, щоб краще розгорнути світ і персонажів.

7. Гумор – 10/10

Гумор у книзі мені припав до смаку.

Він не обмежується окремими жартами. Кумедні ситуації виникають із характерів персонажів, їхніх взаємин і реакцій на події.

Сподобалося, що персонажі не намагаються постійно бути дотепними. Іноді вони жартують навмисне, іноді видають щось цілком серйозно, а смішно стає вже читачеві.

А ще мені подобається сама ідея поєднання правоохоронної рутини з потойбіччям. Цікаво, до речі, чи передбачена в Малефичі окрема форма протоколу для затримання нечистої сили? І хто там розписується в графі «із протоколом ознайомлений»?

8. Атмосфера – 10/10

Малефич поступово стає впізнаваним місцем зі своїм характером.

Закритість міста, його мешканці, незвичні порядки й натяки на приховані небезпеки створюють доволі своєрідну атмосферу.

Автору вдається поєднувати буденність із містикою так, що остання не сприймається чимось стороннім. Місцеві до багатьох дивних речей уже звикли, а читачеві залишається дивуватися разом із новоприбулим лейтенантом.

Іноді навіть виникає бажання відвідати це містечко. Щоправда, виключно як турист. І бажано вдень і бажано під охороною, або принаймні в супроводі Данила.  Якщо що – він все порішає :).

9. Інтрига та загадковість – 9/10

У творі вистачає недомовленостей, натяків і запитань, відповіді на які автор поки притримує.

Мені подобається такий підхід, коли інформацію видають поступово, дозволяючи читачеві самому робити припущення.

Звісно, тут є й певний ризик. Чим більше загадок накопичується, тим складніше надалі пояснити їх так, щоб читач не почухав потилицю зі словами: «Ага, значить, ось воно як… Ну, припустимо».

Тому, пане Сергію, майте на увазі: ми все запам'ятовуємо. Ну, майже все. :)

10. Мова, редактура та повтори – 8/10

А тепер трохи бурчання.

Пане Сергію, раджу звернути увагу на повторюваність слів «просто», «майже», «наче», «ніби», а також на місцями однотипну побудову речень.

Наприклад, в одному з епізодів маємо: «Ми оминули ряд дерев…», далі «Отже, проминувши цей визначний витвір минулої епохи, ми опинилися…», а невдовзі «…ми пішли в обхід будинку». Усі три конструкції побудовані за схожою схемою: дія, уточнення, наступна дія. Коли такий спосіб опису повторюється, розповідь набуває одноманітного ритму. Читач починає більше стежити за маршрутом Данила, ніж відчувати атмосферу міста.

З часом подібні повтори приїдаються, сповільнюють розповідь і послаблюють сприйняття атмосфери. На мою думку, варто пройтися текстом і трохи почистити такі повтори. Без фанатизму, звісно. Бо жива розмовна мова без подібних слів теж може перетворитися на щось підозріло схоже на службову інструкцію.

Загальна оцінка – 9,2/10

Отже, що маємо?

Цікаву, цілісну історію з добре продуманим світом, живою мовою, дотепним гумором та логічним розвитком подій. Автор приділив чимало уваги бекграунду, і це відчувається під час читання.

Мені сподобався й сам підхід до поєднання жанрів. Містика тут уживається з детективом, гумор не витісняє серйозних моментів, а загадковість підтримує цікавість до подальших подій.

Тож рекомендую «Темні історії Малефича» тим, хто любить поєднання містики, динаміки, комедії та загадковості, а також цінує атмосферні твори з продуманим світом і цікавими персонажами.

Пане Сергію, бажаю натхнення, нових ідей та часу на їх реалізацію. І не забувайте іноді перечитувати написане свіжим поглядом. Малефич у вас уже вийшов атмосферним і цікавим місцем, тож нехай дрібні мовні повтори не заважають читачам у ньому поблукати.

А Данилові побажаю терплячого начальства, надійних колег і хорошої медичної страховки.

Хоча, якщо чесно, начальству Данила теж страховка б не завадила. Та й майору Мавлуренку, пані Ківліві, сержанту Будику та решті колег варто замислитися про страхування здоров'я й нервової системи. А з огляду на студентські подвиги нашого лейтенанта, я б і місцевій нечисті порадив оформити поліс. Бо вона ще не знає, кого до них направили на три роки. :)

PS: Якби я вирішив відкрити власний бізнес, то страхову компанію в Малефичі точно обійшов би десятою дорогою. За таких ризиків там недовго й збанкрутувати. Хоча… х.з., може, саме тому її там і немає? О_о…