Доброго вечора, мої хороші.

ЗНИЖКИ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ О 00:00.

ПОСПІШАЙТЕ!

 Подруга моєї сестри.

УРИВОК:

Вона плавно рухалась в такт музиці, посміхалась прибирала волосся за вушко, а її очі весь час гіпнотизували мене. Я був готовий присягнутись, що танцює вона тільки для мене. Для мене одного. І це було так кайфово, що я вже не стримував посмішку. Мені подобається як рухається Ніка. Подобається її погляд, тіло, легка посмішка адресована мені. І я милувався нею. Дуже хотілось підійти. Обійняти. Притиснути до себе і поцілувати. Хотілось всього.

І саме в той момент, коли Ніка посміхаючись знов подивилась на мене, до неї ззаду підійшов Назар... І він не просто підійшов... Він обійняв її за талію і почав танцювати разом з нею. В мене потемніло в очах. А Ніка здригнулась. Я бачив це. Одразу спробувала відійти, навіть щось сказала йому, але Назар тільки засміявся і міцніше притиснув її до себе. Здається, друг добряче набрався. А мене накрило. По-справжньому. Тому що він торкається моєї дівчини. Моєї.

- Відпусти мене, Манюк. Що ти робиш? -

Ніка знов спробувала відсторонитися, відштовхнути його, але той тільки розсміявся і опустив руку їй на сідницю.

- Ну не ламайся, красуне. Ти така спокуслива...  - все, трясця. Клямка впала. Підриваюсь, лечу до них і відштовхую Назара від Ніки. Він не втримався на ногах і впав на траву.

- Вона ж сказала, відпусти. Тобі вуха позакладало? - гарчу важко дихаючи. Назар ошелешено підняв на мене очі.

- Тьомич, ти що головою вдарився? Якого біса ти робиш? - Назар повільно піднявся на ноги. Від нього добряче тягнуло алкоголем. - Ми просто розважаємось, так, Ніко? - вона дивиться на мене зляканим поглядом і довірливо хапає за руку, що відразу помічає друг.

- Розваги - це тоді, коли обоє не проти. - фиркаю і стискаю її руку.

- Якого біса тут відбувається? - кричить Назар і підходить ближче. - Ніко. - хотів взяти її за іншу руку, та я знов відштовхнув його.

- Не смій торкатись моєї дівчини. - не так я собі це уявляв, але зараз в мені вирує злість і ревнощі, тому як вже вийшло. Друг дивиться на мене так, ніби я щойно сказав, що небо зелене.
- Тобто... - він навіть засміявся від шоку. - Тобто, ти... Що ти зараз сказав?
- Я сказав, що Вероніка - моя дівчина. - він завмер і здається навіть протверезів. Шок в його очах змінюється чимось страшним...
- Твоя дівчина? - перепитує. - ТИ ЗДУРІВ?! А ти... Ти просто шльондра. - показує на Ніку. А потім він налітає на мене і ми починаємо битись. Адреналін. Лють. Ревнощі... Все змішалося і я сам не розумію як все це сталось. Просто наче клямка впала. Ми повалилися на землю і почали гамселити один одного.
Я вже не чув ні музики, ні криків навколо. Тільки важке дихання і глухі удари. Хтось намагався нас розтягнути. Але ми обидва нікого не чули. Поки врешті нас не розтягнули силою фізрук і хлопці. Я важко дихаю, витираючи кров з губи. Назар теж добряче побитий. Він дивиться на мене так, ніби не впізнає. Трясця! І як ми до такого докотились? І все це моя провина. Я зрадив його.
- Тьома... - підбігла до мене заплакана Ніка і обійняла. Назар подивився на неї і я бачив як щось в його погляді зламалось.
- Що за бої без правил ви тут влаштували? Зовсім подуріли? - кричить фізрук. - Ви ж кращі друзі...
- Немає в мене друзів. - сказав Назар і пішов геть.

Анотація до книги "Утриманка "

-  Слухай і запам'ятовуй, вдруге повторювати не буду. - починаю гоорити, щойно вона зачинила двері. -  З сьогоднішнього дня, ти живеш в моєму будинку і прислуговуєш мені. Робиш все, що я скажу. - бачу як вона напружилась і зробила крок назад. - Заспокойся, лихо ходяче. Я не претендую на твоє тіло. - поки що. - додаю подумки. Я на нього навіть дуже претендую. Але дам тобі час звикнути. - Я маю на увазі хатню роботу, а ще якісь дрібні доручення і підняття мого настрою. - продовжую.

 - Я що схожа на клоуна? - починає злитись, а мені шалено подобається, як вона казиться. - Ви не за адресою.

- Мені краще знати. Май на увазі, вибору в тебе немає, точніше є... Або ти робиш те що я кажу , або будеш сидіти у в'язниці. - знов брешу.
- Я згодна. - якось дуже швидко погоджується дівчина. І це мене насторожує.
- Щось ти швидко погодилась, Софіє. Щось задумала? Втекти не вдасться, тут всюди охорона і камери.
- Я - Соня. І я не збиралась тікати. Скільки будете платити?- дивує мене дівчина, якщо чесно, про це я поки що не думав. Я взагалі ні про що не думав, головне, щоб ця співоча пташечка була поруч. Але ж цього я їй не скажу.
- Платити? Софіє,- вимовляю майже по літерах і спостерігаю, як вона зі злості стискає зуби. - З сьогоднішнього дня, ти моя безкоштовна іграшка. Маріонетка. - навмисне хочу вивести її на емоції.
-Треба було вдарити вас сильніше. - шипить наче зміючка, а я вже не стримую сміх. Така кумедна дівчина.

- Мені вже подобається. Пішли, покажу тобі твою кімнату.

- І довго я повинна бути... гм... Іграшкою?

- Поки мені не набридне з тобою гратись...

ГАРНОГО ВЕЧОРА І ТИХОЇ НОЧІ!

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ І СВОЇХ БЛИЗЬКИХ!