Вітаю!

Всім тихої суботи!

Сьогодні діє знижка на завершену книгу "Донька слідчого тепер моя".

✨✨✨

Незнайомець, постоявши кілька секунд у прочинених дверях, спокійно сідає в салон та зачиняє дверцята. Від його присутності в салоні одразу стає тісно. А ще в ніздрі б’є різкий неприємний запах парфуму. Чим він себе облив? Хочеться одразу носа затулити, аби не чути того противного різкого смороду.

— Вечір добрий, красуне! — промовляє він так, наче ми випадково зустрілися на якомусь світському заході. Та й при тім знайомі дуже давно. А я ж його вперше бачу. — Ти чого така холодна? — допитується він. — У машину не впускаєш...

Повертаю голову й дивлюся на нього. Розгледіти чоловіка неможливо, він зливається з темрявою в салоні. Серце калатає мов навіжене, бо, якщо чесно, я приголомшена такими заявами. Раптом ловлю себе на думці: чи це часом не мої друзі вирішили приколотися з мене за те, що втекла?! Дуже цікаво.

— Я не зобов’язана нікого впускати в свою машину, — фиркаю. — Ще й без дозволу. Я вас не знаю... Ви взагалі хто? І що вам потрібно?

Він усміхається кутиком губ і надто відверто заглядає у вікно.

— З правильного питання почала, гарнюня. Одразу видно — татова донечка.

Його голос звучить холодно та небезпечно, і те, що він замовк, вбиває мене. Але його останні слова — це відвертий натяк. Хоча я поки в це вірити не хочу.

— Хто ви? — іще раз напружено питаю.

— Невже не впізнала? — примружується він, пильно дивлячись на мене.

— Ні. Не впізнала... Невже повинна була? — роздратовано фиркаю.

— Шкода, — шипить чоловік і мовчить.

А я мовчати не можу, тому знову питаю:

— Хто ви? І, що вам від мене треба?

Донька слідчого тепер моя

♥️♥️♥️