Є простори, які вражають величчю.

А є такі, що раптом дають дивне й майже болюче відчуття: тут ти могла б бути собою.

Саме так я бачу для Мей Академію Елара.

Не як ще одну красиву будівлю.
Не як символ статусу.
І навіть не просто як місце навчання.

А як простір, де знання не служать церемонії, а відкривають людині шлях уперед.

Після світу, де кожен крок мав значення для палацу, де помилка могла коштувати надто дорого, сама думка про місце, в якому можна вчитися, шукати, питати й не знати всіх відповідей одразу, для Мей майже приголомшлива.

І, мабуть, саме тому ця сцена для мене така важлива.

Вона не про гучний перелом.
Не про урочисту обіцянку.
А про тихий момент, коли майбутнє вперше виглядає не страшним, а бажаним.

Коли поруч є людина, з якою можна просто йти вперед.
І коли світ раптом відкривається не як клітка — а як можливість.

А у вас були місця, в яких ви раптом відчували: ось тут я хочу шукати себе?

Ілюстрація та тема — за мотивами книги «А що далі?»

Глава 1 Аверн