"Авіалона" Anna Vitra

Поки я дописую фінал другої книги, вирішила трохи вас порадувати й показати ще один візуал із першої частини ❤️

Елісар, Фестиваль Тисячі Масок і нічні перегони — один із тих моментів, коли Нейя нарешті могла просто відпочити, повеселитися й на кілька днів забути про академію, проблеми та все, що чекало попереду.

А ви пам’ятаєте цей момент із першої книги? ?           

Нічний Елісар жив на повній швидкості. Траса проходила просто між хмарочосами, величезні антигравітаційні кільця світились у небі, позначаючи маршрут, а тисячі глядачів заповнили трибуни й дахи сусідніх будівель. Внизу мерехтіли вогні міста, над головою пролітали рекламні дрони, а в повітрі висіло передчуття старту.

Коли пролунав сигнал, десятки аеромобілів одночасно зірвались уперед. Не поїхали. Саме зірвались. Машини миттєво набрали швидкість, залишаючи за собою довгі кольорові сліди світла. На поворотах вони пролітали так близько одна від одної, що весь натовп одночасно затримував подих. Іноді здавалось — ще секунда, і вони зіткнуться, але в останній момент пілоти вирівнювали машини й проскакували буквально в кількох сантиметрах одна від одної.

Вітер бив в обличчя навіть тут, на трибунах. Навколо кричали вболівальники, миготіли голограми команд, а над трасою раз по раз спалахували феєрверки. Сама не помітила, як почала кричати разом з усіма.

— Хлюпса тобі в аеродвигун, лівіше, бездарний квіппі!

— Нейє, він тебе не чує.

— А раптом чує?!

Люк тільки розсміявся. Черговий аеромобіль майже вертикально пірнув між двома вежами, змусивши весь стадіон вибухнути криками захвату. Серце калатало від адреналіну. Ось це я розуміла. Швидкість. Ризик. Нічне місто під ногами. І відчуття, що будь-якої миті щось може піти не так.