✨Доброї ночі, шановні письменники й письменниці,  читачі й читачки✨

⚜️

Блог трохи навздогін опублікованим ще вчора главам. Але… най буде)

⚜️

Не буду сьогодні писати, що вже чи не останні штрихи цієї історії, бо герої живуть своє життя, і поки що не збираються нікого слухати))

⚜️

Тож, нові чотири глави презентую уривками й візуалами:

зображення клікабельне

— Панно Ніреє, ви ходите сюди щодня.

 

Цього разу професорка не приховувала роздратування.

 

— Вибачте, але дослідження, здається, зайшли в глухий кут. Їй-богу, бачать зорі й усі орбіти небесні, я щиро хотіла вам допомогти. Але мої можливості не безмежні.

 

— Але ви допомагаєте.

 

Нірея підійшла ближче.

 

— І я тут подумала, що ми могли дещо пропустити.

 

Вона вийняла світлопис Еліанової карти.

⚜️

зображення клікабельне 

Леді Маргарет сиділа трохи осторонь, склавши руки на колінах, і дивилася не лише на полотно. На те, як він тримає дистанцію. Як не наближається ближче, ніж треба. Як говорить із онукою без панібратства і без запопадливості. Пальці в нього були в фарбі, комір не новий, але уклін — точний. Одним словом, митець, а не прохач.

⚜️

зображення клікабельне 

Університетська друкарня працювала о цій годині: тихі верстати, аркуші, що самі лягали в стоси, латунні вали, від яких ішов сухий запах чорнила. Двоє працівників навіть не підвели голів. Перепустка Айрени, вочевидь, була тут звичною час від часу в руках студентів.

 

— Прямо, потім ліворуч, — шепнула Нірея, звірившись зі схемою. — Друкарня — лише верхній ярус.

 

Вони пройшли між верстатами. Ліарен мало не зачепила рукавом стос ще теплих аркушів і притиснула лікоть до себе. Селіна йшла останньою, озираючись з цікавості.

⚜️

зображення клікабельне 

— Цього не може бути.

 

Розгорнув палітурку. На першому аркуші знайомим почерком стояло: «Графиня Елеонор Кемпбелл».

 

Реджинальд не відводив очей від сторінки.

 

— То де ви його загубили, містере Грейс, якщо він тут?

 

Еліан лише вирячив очі. Потім підкрутив ручку сильніше й знову схилився до скрині. Просунув у порожнину полиці руку разом із динамо. Глибоко. Світло вдарило в темряву, якої там не мало бути.

 

І саме в цю мить він почув голоси.

 

Плач. Дівочий. Близький, ніби за тонкою стіною.

⚜️

Всіх запрошую до читання  «Між двома подихами».

обкладинка клікабельна

Це фентезійна історія про кохання з елементами стімпанку.

Завжди радий Вашим враженням, думкам і коментарям.

Дякую!❤️

Усім бажаю безмежного натхнення, творчої продуктивності й мирного вечора ✨

З повагою

Ромул Шерідан ✨