Сподіваюся, так буде зручніше)) І ті, хто читають історію про Максимуса та Емільєна, мене не проклянуть через те, що я ніяк не можу вирішити, скільки в мене буде глав... ))) Взагалі ця парочка мені дуже подобається, і в мене на них багато планів))) Ці 211 сторінок десь середина їх історії... Я планую викладати нові глави раз в три дні... але не хочу писати точні дати, бо всю "малину" зі швидким викладанням глав мені псує моя робота)))

Номер останньої глави змінився) Тепер вона 9)  Ось вам уривок з неї, може, ще хтось приєднається до майже сімейної спільноти моїх коханних читачів))) 

— Дивись на мене, Емілю, — тихо наказав Максимус, піднімаючись вище й заглядаючи в обличчя фамільяра.

Зелені очі кіцуне, затуманені ххіттю та розпачем від заборони, повільно розплющилися. В них палахкотів справжній вогонь. Його нижня губа вже почервоніла й припухла від того, як сильно він її кусав, стримуючи звуки.

Коли Максимус перейшов до ще більш відвертих і палких пестощів, доводячи їхню близькість до тієї межі, де розум остаточно поступається місцем чистим інстинктам, Емільєн зрозумів, що програє цю війну витривалості. Його дихання стало рваним, гарячим, а зціплені зуби ледь стримували солодкий, хрипкий стогін.

Максимус підвівся на ліктях, дивлячись зверху вниз на це розпашіле, неймовірно красиве й рідне сонце, чиї зелені очі дивилися на нього з сумішшю дикої пристрасті та уїдливої образи за таку солодку помсту.