Вихід з Еларіуму глава 11

Тепер розповідай.

Антуан підняв очі.

— Що саме?

— Усе. Починаючи з того, звідки ти взявся і чому говориш так, ніби ніколи не бачив нашого світу.

Антуан на мить замовк.

— Я не знаю, з чого почати!

— Почни з найпростішого!

Він задумався, а потім сказав:

— Моє місто теж називається Еларіум.

Софі спочатку навіть не зрозуміла, що саме він сказав.

— Що?

— Еларіум. Так називається моє місто.

— Тобто ти хочеш сказати, що в твоєму світі є місто з такою самою назвою?

— Не зовсім!

Антуан поставив чашку на стіл і подивився на Софі вже серйозніше.

— Я думаю, що справа набагато складніша. Я вже бачив не один Еларіум.

Софі нахилилася вперед.

— Скільки?

— Якщо рахувати цей, то три!

Вона кілька секунд мовчала.

— Три міста?

— Три світи!

Цього разу Софі вже не посміхалася.

Антуан розповів їй про двері, які ведуть у різні місця, про те, що кожен Еларіум може бути зовсім не схожим на інший, хоча всі вони мають одну назву. Розповів про свій рідний світ, де люди живуть поруч із таємницями, яких не завжди можна пояснити, і про легенду, яка багато років не давала спокою його народу. Про блакитного дракона.

Софі уважно слухала, майже не перебиваючи.

— І ти справді вірив у цю легенду? — запитала вона після паузи.

— Я не просто вірив. 

— Чому?

Антуан опустив погляд.

— Бо все почалося з дверей.

Він розповів, як опинився біля одних із них, як зустрів старого чоловіка.