Швидким кроком я вийшов на ґанок офісу, де на мене уже чекала заведена машина й налякана Валентина. Завівши мотор, я плавно рушив у потік машин. Вона помітно нервувала — я добре бачив це у дзеркало заднього виду, бо вона з білою від жаху долонею намертво вчепилася в ремінець власної сумочки.

     Ми їхали мовчки. Добравшись до найближчого затишного кафе на околиці, я припаркувався, обійшов автомобіль, відчинив їй дверцята і галантно подав руку. Вона ледь помітно й вимучено усміхнулася, поклавши свою долоню в мою, після чого ми зайшли всередину, де нас одразу зустріли привітні офіціанти.

     Я замовив пляшку дорогого шампанського та кілька вишуканих закусок.

— Ну що ж, за твою «удачу», —розмашисто підняв я келих.

     Вона здивовано кліпнула очима і теж підняла свій.

— Чому за мою? Що це взагалі означає? — тривожно спитала вона.

— Тому що наступна, кого він звільнить після мене, це будеш ти, — випалив я холодно й прямо, дивлячись їй пронизливо в очі.