— Зніміть це з мене! Зніміть! Будь ласка, приберіть це від мене! — верещала Арія в істериці.
— Ілюзія... Це ілюзія, Аріє! — вигукнула я.
Чорт! На ній же нічого немає!
Але мої власні привиди не зникали. Вони досі стояли перед очима, обвинувачуючи, протягаючи до мене згорілі руки. Вони щось говорила, але я примусово відключила слух. Я більше не дивилася на них.
Це галюциноген.
Зіжмакавши тканину своєї сукні, я з тріском вирвала довгий шматок щільного шовку й міцно обмотала його навколо носа та рота, зав'язавши вузол на потилиці.
Один вдих крізь тканину. Другий.
І вже за кілька секунд постаті моїх загиблих людей почали бліднути, розчиняючись у звичайній нічній темряві. Мозок повертав собі контроль.
Я миттєво підскочила до Арії й відірвала ще один шматок тканини.
— Ні! Не чіпай мене! — забилася вона в судомах, коли я нахилилася над нею. В її очах панував дикий, нелюдський жах. — Не чіпай! Я нічого тобі не зробила! Будь ласка, ні!
— Чорт! — вилаялася я.
Вона панікувала й билася так сильно, що не давала мені навіть наблизитися. Я не мала часу її вмовляти.

❤️Як думаєте, що зробить головна героїня далі: вирубить Арію чи покине її?❤️

Оновлення уже в ваших бібліотеках:

✨Полонянка короля Повітря✨