Привіт, мої любі читачі.

Я хочу щиро перед вами вибачитися за таку тривалу відсутність і моє мовчання. Спочатку я думала, що після покарання одразу з новими силами повернуся до звичного ритму роботи, але життя внесло власні різкі корективи, і мені знову довелося на певний час із вами розлучитися.

На роботі стався серйозний форс-мажор, надзвичайна ситуація, яка потребувала і досі вимагає мого негайного втручання та всіх вільних ресурсів. А на додачу до цього робочого хаосу я ще й відчутно застудилася, тож організм просто відмовився працювати на повну потужність.

Саме тому мені доведеться попросити вас ще трішки почекати з новими оновленнями та повноцінним поверненням до графіка.

Але хочу заспокоїти: новий розділ "Терапії спогадом" я вже опублікувала — ви можете його читати.

А от на продовження "Однакових" доведеться ще трохи почекати, оскільки фізично встигнути все одразу зараз просто неможливо.

Окрім того, через ці обставини тимчасово призупинилася наша улюблена щотижнева рубрика, і за це мені теж дуже незручно перед вами.

Я неймовірно вдячна кожному з вас за терпіння, розуміння та підтримку в такі періоди. Мені дуже соромно, що зараз я не маю змоги вчасно читати ваші нові публікації, підтримувати ваші блоги та ставити вподобайки.

Я дуже сподіваюся, що ви на мене не ображаєтеся через таку мою вимушену пасивність. Проте я хочу пообіцяти, що щойно цей складний етап мине і з'явиться вільна хвилина, я обов'язково повернуся, зазирну до кожного, усе прочитаю та на всі коментарі з радістю відповім.

Бережіть себе і до найскорішої зустрічі.