Біла темрява

. . . Я штовхнув двері.

У кімнаті Клари панував абсолютний, неприродний порядок. Тут не пахло боротьбою. Тут пахло холодною чистотою і чимось ледь вловимо металевим. Клара лежала на ліжку. Рівно. Майже урочисто. Очі заплющені, руки витягнуті вздовж тіла. Якби не багряна, чітко окреслена смуга на її тонкій шиї, можна було б подумати, що вона просто спить.

— Її задушили, — сказав я, і мій голос видався мені чужим у цьому замкненому просторі. — Професійно. Ззаду. Вона навіть не встигла схопитися за горло.

Ганс за моєю спиною глухо вилаявся. Маркус, який стояв у дверях, позеленів і відвернувся. Тайлер же просто дивився — довго, не кліпаючи, ніби вбирав у себе деталі. . . .