Мої любі, сталося!

Перший розділ «Вогню» вже чекає на вас. І я, чесно кажучи, хвилююсь так, наче це я, а не Жанна, заходжу з коробкою еклерів у палату номер вісім.

Що на вас чекає?

Жовтень. Жовква. Клени горять, наче хтось підпалив їх з любові. Маленька крамничка солодощів «Пудра», де одна пані щоранку купує корзиночку, бо вона «тільки понюхати». І госпіталь на сусідній вулиці, куди Жанна щовівторка носить пораненим хлопцям смаколики.

Звичайний вівторок. Звичайні коробки. Звичайна палата.

Поки вона не бачить на ліжку біля вікна чоловіка, який лежить, відвернувшись до стіни.

Я не буду спойлерити. Скажу тільки, що мене саму трохи трусило, поки я писала цю сцену. І що фраза «Я не їм солодкого» ще довго буде муляти вам, як камінчик у черевику. Мені муляє досі.

Кілька запитань до вас, бо мені справді цікаво: Як думаєте, він її впізнав? Чи ні? І хто той «він», що будить Жанну о п'ятій ранку?

Пишіть у коментарях свої версії. Я читаю все і нікому нічого не підтверджую. Ну, майже. ?

Наступний розділ - від Дем'яна. І ми повернемося туди, де все почалося: на Вишневу вулицю, у 2009 рік, на кухню з жовтими фіранками.

Не губіться. 
Ваша Ава Ніксон