На жаль, не те, яким займалися п'ять глав до цього ☺️

Я зачинив засув сам. В вагоні пахло квітами й холодним чаєм із вечора. Ліжко було застелене, нічим не нагадуючи ложе, де ще кілька годин тому ми змагалися в чуттєвій вправності.

І я програв.

— І що тут робиш стільки часу на самоті?

Каміль кивнув на низький столик біля дивана. Там лежало те, чого не було ввечері — шахівниця. Фігури вже стояли у розпочатій партії.

— Ти граєш сам із собою? — обережно поцікавився я.

— Рідко вдається натрапити на гідного суперника, — хмикнув мій співрозмовник і глянув на мене, злегка примружившись. — Знаєш правила?

Більшу частину дорослого життя я провів серед людей, для яких шахи були забавкою для аристократів, але в дитинстві батько показував мені цю гру й навіть навчив непогано грати.

У нас взагалі були непогані стосунки… Поки мені не виповнилося п’ятнадцять і старші, більш «законні» діти не почали хвилюватися за долю свого спадку. Батькові довелося мене позбутись… Дякую, що віддав в найманці, а не викинув на вулицю.

Але зараз ці думки були дещо недоречними.

— Я вмію грати, — глянув в бурштинові очі. — Чорні чи білі?

"Охоронець для берсерка" 

Не звертайте уваги на вид із вікна, так-то хлопці все ще в вагоні, але ми з ші не домовились ☀️

З любов'ю ❤ Ваша Мрія Чарівна ❤

Фейсбук ⭐ Інстаграм ⭐ Тредс ⭐ ТікТок