Привітики☺️✨️
Мої любі, я змінила обкладинку на книгу В обіймах Анубіса❤️


А ще принесла для вас візуальчик героїв))


 

​— Ти знову... — змахнула перед ним пальцем. — Знову поводишся зі мною так, мов я твоя власність!

​— Ти просто МОЯ, — нахабно урвав мене він. — А своє я буду захищати й оберігатиму так, як вважатиму за потрібне.

​Спокій, бісів спокій плескався на його привабливому обличчі з глибоким поглядом темних очей. І чому ж тоді в клубі він не був таким? Чому вирішив приберегти це для мене?

​Поклавши руку на перила, я стисла їх пальцями. Пучки побіліли, але я нічого не відчувала.

​— Гаразд, — укотре поглянувши на Радомира, я важко зітхнула. — Скажи мені, це ти — анонім?

​— Вогнику... — тепер чоловічі вуста розтягнулися в лінивій, мов у чеширського кота, посмішці. — Твої питання надто дивні, і я при всьому бажанні не знаю, що на них відповідати.

​Якщо опиратися на зовнішній вигляд та звичну рівну інтонацію, у його словах не відчувалося брехні. Я хотіла йому вірити. Справді хотіла! Але ж він знав про зраду Ростислава й вчинив над ним самосуд. Помстився так, ніби довго чекав цього моменту й більше не збирався зволікати.

​— Слухай, я ж небагато прошу. Невже ти не можеш відповісти відверто?

​— Ліє... — моє ім'я, промовлене його голосом, здавалося ніжною мелодією. — Я завжди був максимально чесним і відвертим із тобою, довіряв тобі, як нікому іншому. Але твоє питання про аноніма мені незрозуміле. Тебе шантажували?

​В очах чоловіка плескалася тривога. І в мене був вибір: повірити чи продовжити допит. Я зробила його без довгих роздумів...
 

Ласкаво прошу до Анубіса) Тут гаряче й цікаво)
 

А якщо вам подобається моя творчість, то запрошую вас до себе на ТГ канал. Там на вас чекає багато спойлерів та візуалів (відео)❣️

Дякую за те, що ви завжди поруч і підтримуєте мене)))
Тихої ночі вам та мирного неба☺️❤️❤️