— На Північному рубежі відкрився розлом, — абсолютно рівним, протокольним тоном відкарбував Езра. — Його світлість відбув туди двадцять хвилин тому для особистого командування зачисткою.

Тобто як це — відбув?!

Він десять років чекав на дружину, не з’явився на власне весілля, а за двадцять хвилин до мого приїзду вирішив, що розлом — цікавіший?! Я починала сприймати це особисто.

Що це за хамство взагалі?! Мене що, виписали за каталогом, як нову поличку для взуття? Привезли, поставили в кутку — хай стоїть, поки хазяїну знадобиться?!

— Який героїчний чоловік мені дістався! — уїдливо пирхнула я, демонстративно сплеснувши руками. — Імперію рятує, розломи закриває, дружину навіть зустріти ніколи! Може, мені йому вслід пиріжків із капустою напекти? Чи сплести шкарпетки з цвинтарної кропиви, щоб у розломі ноги не змерзли? Ви ж так поспішали до заходу сонця, сенешалю! А виявляється, мій новоспечений благовірний просто біг наввипередки з нашою каретою, аби тільки мене не бачити.

Езра навіть кроку не збавив:

— Державні обов’язки лорда Валладеса рідко підлаштовуються під сімейний розклад. Наразі я проведу вас до ваших особистих покоїв, де ви зможете відпочити після дороги.

— Чудово, — з крижаною солодкістю видушила я, гордо задираючи підборіддя. — Передайте його світлості, що я в повному захваті від його гостинності. І якщо він затримається на своєму рубежі ще років на сорок, я навіть погоджуся вважати цей шлюб ідеальним.

— Вимушений вас розчарувати, леді Валладес, — скрипучим, убивчо спокійним тоном зауважив він. — Його світлість закриє розлом і повернеться до півночі. Консумація шлюбу, згідно з давнім темним статутом, має відбутися сьогодні ж.

Ні, ви тільки гляньте на цього трудоголіка року!

Він устигне накришити в салат потойбічних тварюк, урятувати Імперію, а потім до півночі завалиться до мене в спальню виконувати подружній обов’язок?!

Романтика вищого ґатунку, бодай йому грець. Мрія кожної нареченої — пристрасні обійми з чоловіком, від якого ще не вивітрився запах побоїща.

— Яка зворушлива пунктуальність, — процідила я, розтягуючи губи в отруйній посмішці, якої він усе одно не міг бачити. — Що ж, ведіть уже, сенешалю. Покажіть, де тут у вас складають забутий багаж. Треба ж мені встигнути морально підготуватися до зустрічі з цим героєм імперського масштабу.

Особистий кошмар ректора, або А кому зараз легко?

Спойлер до завтрашньої проди вже в моєму телеграм-каналі.  Приєднуйтесь!