А що, як ми закохуємося не в людину...
а у власне уявлення про неї?
Не здається вам, що ми надто часто вирішуємо, ким є люди, ще до того, як встигаємо їх по-справжньому пізнати?
У моїй новій книзі Ніколь була певна, що Ернест Сікорський — звичайний нудний відмінник, у якого все давно розписано наперед. Зразковий студент, майбутній викладач, завжди стриманий і до біса правильний. Навіть у його блокнотах, здавалося, не було місця нічому цікавішому за конспекти.
Ернест же бачив у ній лише настирливу першокурсницю, яка вперто пхає носа не у свої справи, ставить забагато запитань і чомусь вважає, що його небажання брати участь у її нарисі — лише розпалює у ній це бажання.
Чи не покваипилися вони з висновками? Чи не помилилися? Бо, здавалося, за чужою стриманістю ховається значно більше, ніж байдужість, а за бажанням дізнатися про когось усе — звичайна нездатність розібратися у власному житті.
Ніколь так старанно намагається знайти щось цікаве в житті Ернеста, що не помічає, скільки всього воліла б не бачити у власному, доки він настільки звик відповідати чужим очікуванням, що навіть не замислюється, чи залишилося серед них місце для його власних бажань.
Ніколь хотіла всього лише написати хороший нарис, не уявляючи, що найскладнішим буде не знайти правильні слова, а зрозуміти, наскільки мало вона знає про людину, що сидить навпроти.
Потроху знайомлю вас із Ніколь та Ернестом. І, повірте, їм є чим вас здивувати.
З любов'ю,
Ваша Есмі Рей.

1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати