Привіт, мої хороші.

Сьогодні діє знижка - 20% на книгу "Кохання з перчиком".

Назва говорить сама за себе. ) Ця книга про двох сильних впертих і самовпевнених головних героїв. Їх взаємні підколи і перепалки неодмінно піднімуть ваш настрій. 

Вона - новий адміністратор крутого ресторану, а він - найкращий шеф-кухар столиці і цього самого ресторану. Коротше, буде весело, і дуууже пристрасно.

2 УРИВКИ:

- Романе, я тебе чекаю. - підійшла до мене Мегера, щойно я увійшов в ресторан. Потрібно було через чорний вхід заходити.

- По-перше, нормальні люди спершу вітаються. - зупиняюсь і по звичці запихаю руки в кишені джинсів.

- Ой. Пробач. Доброго ранку. - посміхається. Мабуть він в неї дійсно добрий, бо я ще не бачив її посмішки.

- Я тебе слухаю. Тільки давай швидко, робота не чекає. А в мене знаєш адмін новий, який штрафує навіть за те що дихаєш більше ніж потрібно.

- По-хорошому бачу ти не хочеш... Ну що ж, добре. Значить до суті... Потрібно збільшити меню. Додати десерти і тістечка щоб вибір був більшим. Я переглянула все що ви готуєте і скажу, що мене це не дуже влаштовує. Особливо це стосується десертів. Я наприклад не люблю марципан і вершковий крем. Впевнена що не тільки я. Розумію, що це не основні страви, та все ж ... Зверни будь ласка на це увагу. - насправді, в нас з Стасом теж була подібна розмова, тільки тоді я йому пропонував збільшити і урізноманітнити меню. На що тоді почув, що немає сенсу ризикувати і закуповувати продукти, які можуть не знадобитись. Люди звикли до нашого меню і всіх окрім мене все влаштовує. До того ж, він був впевнений що ми не встигатимемо. Та насправді, можна ж було взяти ще одну людину, якби знадобилось. Та той козел швидше б відкусив собі руку, ніж платив зарплату ще одній людині. Коротше, ця ідея класна, та я не скажу цього Олександрі. Не зараз.

- Тобі здається що в нас малий вибір десертів? - гмикаю. - Від великого вибору, твої сідниці стануть ще більшими. Так що, скажи дякую. - вона кинула на мене злий погляд.

- Не подобаються мої сідниці? То не дивись. Я ж нічого не кажу, що мене нудить від твоїх парфумів і від тебе самого. Та доводиться миритись. І ти змирись з моїми сідницями. - насправді, вони в неї гарні. Я з першого погляду зацінив. Не кістляві, а округлі, жіночні, як і груди. Цікаво, вона накачана чи натуральна?  Тьфу! Що за думки в голову лізуть? Яка мені різниця? - А щодо десертів... - продовжує Мегера. - Це не просто запитання чи прохання. Це наказ. Я хочу щоб ти збільшив асортимент. Придумай щось новеньке, якщо ти дійсно на щось здатен. Недаремно ж мабуть  штани просиджував в своєму університеті. А коли все буде готове, принесеш мені на дегустацію. - ця дівка мене до сказу доведе. Наказувати вона мені вирішила? Добре. Я приготую тобі десерт.

- Слухаюсь і підкоряюсь. - кланяюсь. - От зараз просто сам особисто все  приготую і особисто принесу.

- Хороший хлопчик. - іронічно посміхається і йде в свій кабінет малюючи вісімки своїми стегнами. Красива лялька. Тільки шкода що шльондра.

 В мене спершу було бажання приготувати  їй щось таке, щоб більше вона мене ні про що не просила. Але це вже наче дитячий садочок.  Я ж дійсно хотів збільшити асортимент, так що, потрібно скористатись можливістю. А гиркатись і робити дрібні пакості можна так, щоб це не псувало робочого процесу, а лише драконило нашу рудоволосу відьму ще сильніше. Мені приносить неймовірне задоволення, коли бачу як в її очах з'являються іскри, якими вона б з величезною радістю мене спопелила. Це тримає мене в тонусі і допомагає переключитись від думок про Алісу. Як і казав Ярослав.

 Щойно подумав про неї, як Аліса увійшла на кухню. Красива і світиться від щастя. 

- Всім привіт. Ромчику, можна тебе на хвилинку?

- Привіт, красуне. Звісно можна. - підійшов до неї. - Слухаю.

- Я просто хотіла тобі сказати, що через два тижні в нас з Костьою буде весілля. Я б дуже хотіла тебе там бачити. - і протягує мені запрошення. Та вони всі що знущаються? Вже не знаю що ще сьогодні може статись, щоб мене добити.

- Алісо, ти впевнена в тому що робиш? Він вже одного разу покинув тебе...

- Не треба, Рома. Будь ласка. Що б ти зараз не казав, я вийду за Костю. Я кохаю його. Справді кохаю. І він мене кохає. Так, в минулому ми наробили багато помилок,  але доля знов звела нас, щоб дати  другий шанс. А ти мій друг. Один з найкращих. І я не хочу втрачати тебе. Я впевнена, що ти ще зустрінеш дівчину, яка зробить тебе щасливим. - дала мені запрошення і пішла.

 Я поклав його в кишеню куртки навіть не розкриваючи. Вже знаю що на це весілля я не піду. Нехай Аліска вибачає, та я не зможу бачити як Ковальов обіймає і цілує її.

- Ромчику, я бачила що Аліса тобі теж дала запрошення на весілля. - посміхається Аня. - Давай разом підемо.

- Я не піду.

- Чому? Аліса щаслива і ти маєш радіти за неї. Тим більше, якщо ти щось до неї відчував. Ти маєш бажати їй щастя. А ще, вона ж не єдина дівчина на всьому світі...- я тільки зиркнув на неї і дівчина замовкла.

- На себе чи що натякаєш? Тільки мене це не цікавить. Шукай когось іншого. І не заважай мені. Іди займись роботою. - бачу що в її очах з'явились сльози, і мені шкода. Не хотів їй хамити, та немає чого в душу лізти зі своїми порадами, якщо не готова почути відповідь.

- Навіщо ти так, Рома? - втрутилась Лариса, коли Аня вийшла. - Вона ж давно закохана в тебе. Ти ж і сам знаєш, як це, коли тобою нехтують.

- Ти подивись, скільки порадників в нас намалювалось... А може краще кожен займеться своєю справою і не буде втручатись в моє особисте життя? - фиркнув, взяв тарілку з тістечками, які приготував для Мегери і йду до неї. Ось на кому я зараз відіграюсь...

 Та все сталось зовсім не так, як я сподівався... Руки в мене зайняті, а головою стукати я не вмію, тому, ліктем відчинив двері, увійшов в кабінет і буквально остовпів... Наша лялька стоїть біля столу в спідниці і червоному мереживному бюстгальтері... Побачила мене і замість того щоб прикритись, поставила руки в боки...

- Довго ти будеш витріщатись? - фиркає. - Чи ти в нас з сором'язливих хлопчиків, які червоніють коли бачать напівоголену дівчину?

- Ну, якщо це ти для мене так старалась, то не вразила. Нічого особливого. - підходжу ближче і кладу десерти на стіл. Це не правда, бо тіло моє відреагувало досить яскраво на її красиві груди і підтягнутий животик. Добре що на мені фартух, бо вона б і сама в цьому переконалась.  Це вперше я відчуваю до Олександри сексуальний потяг.

- Справді? Ну, якщо чесно,  то я так і думала що ти по хлопчиках. Ну що ж, тепер зрозуміло чому ти не знайшов собі нормальної чоловічої роботи. - єхидно посміхається, а в мене  з'явилось бажання придушити цю гадину...

*****

- Я зроблю все що ти захочеш. Виконаю будь яке твоє бажання. Присягаюсь. Тільки погоджуйся. - і чому після цих слів я знов бачу картинки сексуального характеру? Невже це те чого я від нього хочу? Блін. Якщо після моєї правди жінці дійсно стане погано, то я собі цього не пробачу. Капець! До чого ти докотилась, Сандро?

- Добре. - видихаю. - Але після вихідних, ти скажеш мамі що ми розійшлись. 

- Домовились, принцесо. Дякую. - посміхається. 

- Не радій завчасно, перчику. Тепер ти будеш моїм боржником до кінця життя...

ОНОВЛЕННЯ БІДОСІ ВЖЕ НА САЙТІ.

- Привіт. Я прийшов до Олега Вадимовича. Але мабуть я не туди потрапив? - ще ширше посміхається.
- Чому? - не зрозуміла.
- Та тому що не пам'ятаю, щоб у нього раніше водилися такі красуні.
- Та невже? - відходжу пропускаючи чоловіка. - Ну, значить ти давно не приїжджав.
- Схоже на те. Але тепер я точно виправлюся. Буду приїжджати частіше. - ми розсміялись і чоловік увійшов в будинок. 
- Я, Іван. Працюю в компанії Стремецького. - протягує мені руку.
- Кіра. І я тобі співчуваю. - знов сміємось і він цілує мою руку. Ну а що, приємно. Таке в мене вперше.
- Якого біса тут відбувається? - я аж підстрибнула від цього крику. В коридорі стоїть Олег і пропалює нас скаженим поглядом. Спочатку він дивився на Івана, потім на мене. Його обличчя залишалося спокійним, але погляд такий холодний і злий, що моя посмішка моментально стерлась з обличчя, наче її й не було. Кілька секунд Олег мовчав, ніби давав нам достатньо часу зрозуміти, що він все чув. Потім перевів погляд на Івана.
- Ти до мене прийшов? Чи просто постояти в дверях і потріпатись?
- До вас. Вибачте.
- Тоді йди в кабінет. - Іван кивнув і пройшов повз нього наче слухняне дресироване цуценя. Сам Олег залишився на місці і тепер він дивився тільки на мене.
- А ти, іди до своєї дитини. Негайно. - я підняла брови. Ого. Схоже, хтось сьогодні встав не з тієї ноги.
- А ти не командуй мною. Я тобі не прислуга. І я сама знаю що мені робити. - складаю руки на грудях.
- Кіро. Не драконь мене. Попереджаю. - він зціпив зуби і я зрозуміла що він дуууже злий і краще не нариватись. Я ж хотіла бути хорошою дівчинкою...

І НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО НОВИНКУ!

Та після розмови з Сашком, мені раптом захотілось втекти звідси... захотілось опинитись не за цим столом, а в горах. Хочеться вдихнути морозне повітря, коли від холоду аж пече в легенях і дозволити вітру бити в обличчя. Нестися на лижах вниз,  залишаючи за собою сліди на свіжому снігу, а потім зупинитися десь високо, де навколо тільки білі вершини, тиша і відчуття абсолютної свободи. Ось чого мені зараз хочеться насправді. Я глянув на телефон, по якому щойно розмовляв з другом, потім на запрошення... Гм. А що мені заважає?

Маю ж я право на відпочинок? Правильно, маю. Все. Вирішено. Лечу в Карпати. Я хочу відпочити від родичів, від компанії, від обов'язків і думок про весілля та алмази. А ще, хочу перевірити, що, чи хто це там затримує мого друга.

ПІДТРИМАЙТЕ НОВИНКУ СЕРДЕЧКОМ.

ДЯКУЮ, ЩО ВИ ЗІ МНОЮ.