Запитання «Ти додому?», яке раніше звучало так просто й буденно, тепер викликає лише тупий біль та втому. Бо той самий дім залишився у весні 2022 року, а всі інші будинки навколо здаються лише чужими картинками.

Цей вірш — про відчуття втраченого коріння, про сум, який назавжди оселився за спиною, і про вибачення перед рідною землею, яку довелося залишити. Але попри те, що віра в майбутнє часом пропадає, ми продовжуємо жити, шукати сили й рухатися далі.

«То зрозуміло, що і далі живемо.
А інколи здається – багато зможемо!
Але часом віра в майбутнє пропадає
та серце знов й знову завмирає…»

Запрошую вас прочитати цей пронизливий твір повністю. Якщо ці рядки відгукнулися у вашій душі — поділіться своїми думками в коментарях.

Читати повністю на Букнеті:
https://booknet.ua/reader/ya-znovu-pishu-b448348?c=5133928

Ваша Яна Тарасевич ✍️

#ЯнаТарасевич #КолиПитаютьТиДодому #Букнет #БлогПисьменника #СучаснаПоезія #ВіршіУкраїнською #РіднийДім #Донбас #Переселенці #БільІНадія #СучаснаЛітература #ПоезіяСьогодення