Коли питають: «Ти додому?»,
я відчуваю біль і втому…
Бо більше дому в нас немає,
коріння міцно не тримає.
Тепер вглядаємось в будинки,
Як у чужі незвідані картинки.
Навіть не знаю що сказати,
коли дивлюсь на інші хати…
То зрозуміло, що і далі живемо.
А інколи здається – багато зможемо!
Але часом віра в майбутнє пропадає
та серце знов й знову завмирає.
Нам довелося покинути Донбас…
Ти вибач, рідна земле, бідолашних нас!
Цей сум назавжди буде за спиною,
як свій поріг покинули у двадцять другому весною.
© Yana Tarasevych 27.09.2026р.
Відредаговано: 01.10.2026