Власне, тут є одна маленька проблема.

Для написання книги потрібен час.

А ще — натхнення.

А також — можливість.

Ну і спокій, настрій, бажання, пристрій, наявність клавіатури, стан здоров'я, температура повітря, погода за вікном...

Так це можна продовжувати довго, хех)

Моя «Вороняча принцеса» на 500 сторінок — була написана за дев'ять місяців. Протягом цього часу я ще написала " Більше не секретарка " і " Там, де я став живим ".
Зараз я сама дивуюся, як тоді примудрилася стільки написати.

Адже потім у моєму житті почався період постійного стресу. 
Зрештою, я майже перестала писати...

Але у мене постійно з'являються нові ідеї. Нові світи, персонажі, сюжети, сцени, діалоги, цілі книги.
Якби я писала з тією ж швидкістю, з якою вигадую нові задумки, мабуть, уже мала б сотню завершених романів...

Я продовжую вигадувати нові історії, навіть коли вже маю кілька незавершених.
Починаю щось писати, захоплююся, придумую ще щось — і зрештою кидаю попереднє заради нової задумки.
У мене є папка з такими «початими» історіями, і я вже боюся рахувати, скільки їх там.

То про що насправді цей блог?

Незабаром я заступаю на службу.
(Найкраще рішення для творчої двадцятирічної дівчини, авжеж?)

Я не знаю, скільки матиму вільного часу.
Не знаю, чи залишатиметься після всього дня бажання писати.
Не знаю, наскільки часто зможу щось публікувати.
У мене не буде комп'ютера, а писати з телефону я не люблю.
До того ж життя в казармі точно не надасть мені кілька годин тиші та спокою для письма.

Але я не хочу переставати писати.

Навіть якщо між розділами будуть великі паузи.
Навіть якщо іноді я зможу написати лише кілька речень на тиждень.
Навіть якщо я не знаю, яким буде моє письменницьке життя через місяць.
І навіть якщо не знаю, чи зможу писати через пів року.

У мене все ще є історії, які я хочу розповісти.

І я сподіваюся, що розповім їх.

До зустрічі в нових історіях❤️