Сьогодні діє гарна знижка на книгу "Син Багрія. Спадкоємець за угодою"

Нова угода. Не набагато краща, але дає надію ще на деякий час побути з сином. Це максимум, що з Багрія можна витиснути. Більшого я від нього і не очікувала. Декілька місяців у його будинку здаються вічністю, але ці декілька місяців поруч з сином — це швидкозбіжна мить.

- І які умови в цій угоді? - запитую боязко.

Знаю, що нічого хорошого для мене він не придумає. Йому головне син, а я для нього пусте місце. Боляче це усвідомлювати, бо як би я не старалась, не змогла його забути. І тепер моя ненависть перемішується з теплими відчуттями, що ожили, як тільки його зустріла. 

- Нічого особливого, - легко підносить кінчики губ. - Будеш жити у моєму домі, кімната для тебе знайдеться. Будеш поруч з Матвієм, поки він не звикне до нового життя. Лише єдина умова — вас ніколи не залишатимуть наодинці. З вами завжди буде хтось поруч, або няня, або водій, або Максим.

- Ти мені не довіряєш? - голос тремтить, як і усе моє тіло.

Щосили намагаюсь ігнорувати нашу близькість. Він продовжує тримати мене силоміць, не відпускає, а в очах його палає вогонь. Якби я не знала, як він до мене ставиться, то можна було подумати, що він мене хоче. 

- А хіба повинен? - здивовано підносить брови. - Ти тільки що намагалась викрасти мого єдиного сина. Скажи дякую, що я змилувався, і дозволив залишитись. Інакше ти б його ніколи не побачила більше.

- Дякую, - ціджу крізь зуби і смикаю руку в надії звільнитись. 

Нарешті він розціплює пальці і я відстрибую від нього, наче від вогню. Потираю зап'ясток, який він тільки що стискав, не так від болю, як від печіння, що я торкалась його шкіри. Краще триматись на відстані, завжди.

- А тепер можеш йти, - каже байдуже. - Зустрінемось завтра за сніданком. Познайомиш мене з Матвієм.

- Думаєш, він тебе полюбить? - шиплю сердито.

- Мені не потрібна любов, - сміється і тут я йому вірю на сто відсотків. - Я виховаю з нього справжнього, сильного чоловіка. 

- Ти зробиш з нього черствого мужлана, - несвідомо роблю крок в його бік, але вчасно зупиняюсь. Не треба до нього підходити. Не треба ризикувати. - Він хороше і миле дитя. Не ламай його.

Багрій хмуриться і ще раз оглядає мене прискіпливим поглядом з ніг до голови. Відчуваю, як щоки починають палати, а в грудях щось стискається. 

- Не змушуй мене пошкодувати, що залишив у своєму домі, - лунає його металевий голос, який так сильно відрізняється від його гарячого погляду. - Іди. Максим відведе тебе до дитини і покаже твою кімнату.

Мить стою, а потім прямую до дверей, намагаючись оминути чоловіка якнайдалі. Боюсь, щоб він знову мене не схопив і не притиснув до себе. Та опинившись у коридорі, зупиняюсь і розвертаюсь.

- А виходити мені з дому можна? - цікавлюсь у Багрія. - Чи я тут ув'язнена?

- У тебе є якісь дуже важливі справи? - щиро дивується.

- Немає, - качаю головою. - Просто твої песики так швидко витягнули нас з автобуса, що я не встигла забрати сумку з речами. Ми з сином не маємо навіть у що переодягнутись. 

https://booknet.ua/book/sin-bagrya-spadkomec-za-ugodoyu-b442912