З чого почати? Ну, одразу попереджаю, що тут можуть бути спойлери до книги. І скоріш за все, це не рецензія, а мої спостереження, відчуття та емоції від прочитання. 

Книга Другий шанс або Помста ангела прекрасної авторки Чарівної Мрії.

Почну з того, що ця книга залишила після себе той самий смак трохи гіркий і терпкий. І це не означає, що це погано, просто книга й сюжет мають підтекст і героїв, які справді чіпляють.

Щодо персонажів. Тут немає біленьких і чорних конячок, а є особистості, яким не пощастило жити в цьому світі, підлаштовуватися і виживати. Вони звичайні, зі своїми страхами, мріями й цілями. І це робить їх справжніми. Якби я не ненавиділа Карлайлу і якби вона не відштовхувала своєю огидою і поведінкою… Але ж вона відьма: якщо слабка — то мертва. Там не прощають слабкостей. І її цілеспрямованості можна позаздрити: вона хотіла ангела, вона його отримала і була готова віддати більше. Але все ж встала на грабельки. Нехай це буде для неї новою сходинкою)))

І головна родзинка історії — це точно демон Ґешеат. Роги, довге темне волосся, гарненьке личко і червона шовкова сорочка. Його історія змушує не тільки співчувати йому, а й по-іншому подивитися на персонажа. Якщо в першій книзі він мені здавався таким собі спокусливим альфачем, то тут… Що ж, він недалеко пішов від своєї матері, яка все життя тримала сина на пуповині. Він же тримався ниткою за минуле і ті відчуття, що дала йому Маріца. Не вважаю, що в них було кохання. Чи закоханість. У їхніх стосунках була одержимість. І хлопчику це подобалося, бо було чимось іншим — проявом його власного вибору і свободи. І це так сильно засіло в ньому, що він за сотні років не міг того відпустити. Хоча… йому потрібно було за щось триматися.

Не буду довго нудити, але ось Маріци і Ханни мені було мало. Так, у цих двох був характер, цілі… але мені цього не вистачило. Вона наче губиться між іншими персонажами. І її вибір остаточно ставить крапку у фіналі. І я цьому рада, бо, як і Астраель, вона вирішує жити далі тим, що є зараз, тим, що важливо зараз, а не було колись. Це жорстоко по відношенню до демона, але неможливо вічно бути чиїмось якорем чи примарою з минулого. Але на що він сподівався?

Єдине, що мене цікавить… А ось якби тернові пута залишилися, чи вплинуло б це на рішення Астраеля в кінці? Думаю, що так, могло. Це ще одна частина, яка не давала йому рухатися далі, як і, звісно, Карлайла. І тільки позбувшись цього й нарешті зрозумівши, що на небі ще ті покидьки, він зміг обрати.

А і Тау. Цей нахабний демон теж мене здивував. Він теж продукт того жорстокого світу: хочеш жити — то крутися. Він це точно вміє. І попри все, знає, що таке відданість. Як би викривлено то не було.

Але фінал дає зрозуміти, що кохання Ханни та Астраеля ще можуть перевірити на міцність.

Якщо Астраель любить зелений чай, то я — каву з двома ложечками цукру й багато молока))))

А кого б обрали ви? Ангела чи демона? Майбутнє чи минуле?