Під дверима майстерні на нього чекали. Князівна терпляче стояла, тримаючи в руках ляльку. В незмінно чорній сукні вона скидалася на пташеня галки, яке випало з гнізда, але попри це наївно вважало, що нічого лихого з ним не станеться.

— Ваша світлість, ви мене ждете?

— Добридень, майстер Голка. Я хотіла попрохати у вас клаптиків. Можна? Хочу пошити пані Лакриці нову сукню. Післязавтра сонцестояння, а вона без обновки. Не гарно якось. Навіть у мене цього року новий одяг є. Їй теж потрібен. А що це ви несете?

— Княгиня замовила плащ, — Ян відчинив двері і кивком запросив Рогнеду увійти.

— У вас тут гарно. І стільки всього є. Я ніколи не бачила так багато стрічок і мережив.

— Он в тому коробі можеш подивитися, — він кивнув на стару скриню без віка, в яку закидував обрізки. Здається, нічого небезпечного він туди останнім часом не клав…

— Дякую. Це у вас шкура того рогатого коня?

— Так, — Ян розклав матеріал на столі.

— А людина може на єдинорога перетворитися? — князівна посадила ляльку на полицю коло дзеркала, поряд із вазочкою, в якій лежали горішки ліщини, і схилилася над коробом.

— Ніколи про таке не чув.

— Кажуть, на минулому тижні ціле село перетворилося на звірів.

— Так буває, коли Праліс захоплює нову територію, — Ян прискіпливо оглядав шкуру єдинорога. Вичинили її добре. Отже, за якість матеріалу можна не хвилюватися.

— Ага. Я знаю, — князівна дістала шовковий обрізок із залишками рунної вишивки і покрутила, розглядаючи. — Кажуть, у чоловіків повиростали роги і кігті. А у мірошника голова перетворилася на свинячу. А у пані старостихи виріс свинячий хвіст і крила, як у сороки. Вона намагалася полетіти, але впала і розбила голову. Можна я цей ланцюжок теж візьму? Зроблю пані Лукреції прикрасу на шию.

— Можна, — Ян кинув короткий погляд на те, що колись було частиною прикраси на волосся. Вплетене заклинання свіжості ще діяло. Шкоди від нього нікому не буде.

Володарка дзеркал