Почну з того, що я трошки засранка)) Бо читати почала дуже пізно і до кінця марафону вже фізично не встигла прочитати все, що зараз є в книзі. А писати повноцінну рецензію після кількох розділів і робити вигляд, що я вже знаю всю історію, якось не дуже чесно. Тому поки буде така собі міні-рецензія за тим, що я встигла прочитати. А книгу я ще дочитаю ❤️

І мені, до речі, було подвійно цікаво читати, бо свого часу я сама полізла приблизно в той самий бік у «Моровиці». Не в плані однакових сюжетів — вони якраз зовсім різні, — а от це копирсання в слов'янській міфології, богах, обрядах, Наві, старих віруваннях мені дуже знайоме. Тому періодично я сиділа з думкою: «Ооо, я теж колись у це закопувалась» 

У «Проклятті Марени» взагалі дуже багато цього світу. Права, Ява, Нава, Тризна, Курган, обряди — і воно тут не просто для красивого слов'янського антуражу, а реально впливає на життя героїв.

А ще мені подобається Міра. Хоча, бляха, я б на її місці вже десь на другий день психанула і пішла жити в ліс)) Бо вдома в неї окремий вид випробування. Матінка зі своїм «сама винна» мене нормально так вибісила, Леся зі своїми ревнощами теж додає вогнику, і посеред цього всього Кирило хоча б намагається її захистити.

Але найбільше мене поки зачепила сама Марена. Я чекала Богиню Смерті — отримала персонажку зі своїм болем, родиною, Ярилом і минулим, у якому явно ще далеко не все нам показали. І мені це подобається набагато більше, ніж якби вона просто була якоюсь страшною всемогутньою богинею десь на фоні.

Ну і бабуся Міри — це моє окреме «та шо ти там наробила?»)) Бо після знаку, який Міра знайшла під килимом, я вже взагалі не вірю, що Рада була просто звичайною сільською знахаркою і ми про неї все знаємо.

Коротше, я явно прочитала замало для нормальної великої рецензії, і за це ще раз вибачаюсь ❤️ Але достатньо, щоб захотіти дізнатися, у що Міра вляпалася, що насправді робила її бабуся і до чого тут Марена.

Отже, Машер Епін і Книга, яку треба дочитати (а вам - прочитати)