У кишені - стара фотографія. Перед очима - Даша. На полі - підопічні. А в думках - діра в стіні, дивні сни і чорнява дівчина в старомодній сукні. 

Данило вже складає пазл. 

От тільки є одна маленька проблема: Даша в цей момент намагається сказати йому зовсім не про це.  

— Тут достатньо няньок, щоб наглянути за Артемом, — із посмішкою промовив він. — Ти нам не довіряєш чи так палко любиш футбол? 

Даша теж усміхнулася, але усмішка вийшла натягнутою. Данило вловив це одразу й повернувся до неї обличчям. 

Прямі світлі пасма обрамляли миловидне, вкрите веснянками обличчя. Великі сіро-зелені очі дивилися сумно, і за тією вимушеною усмішкою наче ховалося щось, про що дівчина не поспішала говорити. 

І тоді його пронизала здогадка. 

Данило мимоволі торкнувся фотографії в кишені. Перед очима знову постала білявка з косичками, що тримала на руках ще меншу дівчинку з рожевим зайцем. Хотілося дістати світлину, вдивитися в обличчя дівчинки, порівняти його з обличчям Даші. Переконатися, що ця схожість не була грою втомленої уяви. 

Але він стримався. 

— Чому тобі не спадає на думку, що я тут з іншої причини? — у її погляді промайнуло щось грайливе, але Данило цього навіть не помітив.  

Думки знову поверталися до квартир 213 і 210, до темного простору, що простягався між ними, і до дівчини, яка говорила з ним із-за стіни. 

Сьогодні вийшло велике оновлення 

а це в цій історії рідкість)))

читати тут