Сьогодні о восьмій ранку вийшла перша глава другого тому. Називається він «Той, хто зміг».
У попередньому пості я спитав, де саме Герман перетнув межу. Власної впевненої відповіді я досі не маю.
Другий том значною мірою про це. Тільки тепер Герман перетинає межу не випадково й не заднім числом. Він сідає, виписує на аркуш усе, чого не можна робити, і власною рукою викреслює один рядок за одним — при свідках, із датами, з поясненням, чому. Найстрашніше в цій сцені те, що всі його викреслення логічні.
Світ теж інший. Ні Києва, ні знайомих вулиць, ні жодної людини, яка могла б підказати дорогу. Планета, де сорок років тому згоріло все, і де сила Германа вперше в житті майже нічого не вирішує.
У томі пʼятдесят шість глав — удвічі більше за перший. Перші десять уже стоять у розкладі: нова глава раз на два дні, о восьмій ранку.
Хто ще не читав початок — перший том завершений повністю, він стоїть у тому ж циклі, поруч.
І питання, з яким мені справді потрібна ваша думка. У другому томі Герман ухвалює рішення, наслідків якого не знає ніхто, зокрема й він сам, і робить це, розуміючи, що відкликати його буде неможливо. Чи буває таке рішення виправданим — чи сам факт, що його не можна скасувати, уже робить його неприпустимим?
Читати тут: Можливо Все. Том 2. Той, хто зміг
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНеправильних рішень немає. Є тільки сприйняття цих рішень. Немає компететніших. Є тільки люди з їх проблемами. Надіятись на когось хто вирішить питання за тебе це дурість.
" І Бог лиш тому допоможе хто сам себе підняти може".
Біл Лефран, Дякую, що зайшли. Цікаво, що ви фактично заперечили анатолію, який написав тут прямо протилежне: якщо можна делегувати тому, хто компетентніший, — треба делегувати. Ви кажете, що компетентніших не буває взагалі, є тільки люди зі своїми проблемами.
Герман у другому томі опиняється саме у вашій версії світу, і не за власним вибором. Делегувати нема кому — не з гордості, а тому, що поруч немає жодної людини, яка взагалі розуміє, що відбувається.
І ось там стає видно другий бік вашої тези. Коли підняти себе можеш тільки ти сам — то й спитати за те, як саме ти себе підняв, теж нема кому, крім тебе. Германові це виявилося важче, ніж сама робота.
Якщо першого тому ще не читали — він завершений, і другий без нього втратить половину.
Деякі рішення не мають правильного вирішення є погане або ще гірше є рішення які просто хороші або погані а є рішення які ведуть в невідомість над ними варто подумати двічі або тричі якщо можна делегувати їх комусь більше компетентними треба це зробити якщо такої можливості нема то приймати і бути готовому приймати наслідки
анатолій Чумак, Дякую, що прийшли й сюди, — я вас пам'ятаю з «Повернути себе» і з «Того, хто вмів читати».
Ваше «якщо можна делегувати тому, хто компетентніший, — треба це зробити» влучило в саму суть. У Германа такої можливості немає: він єдиний, хто взагалі може це зробити, і саме тому питання падає на нього. А далі лишається ваш другий варіант — ухвалювати й бути готовим до наслідків.
Це окрема історія, не «Повернути себе». Якщо першого тому ще не читали — рекомендую почати з нього, він уже завершений повністю: https://booknet.ua/book/mozhlivo-vse-b457534
Є фраза, яку часто можна почути від психологів: «неправильного вибору немає». Я розумію її так: ми завжди обираємо, маючи лише ту інформацію й можливості, які доступні нам у цей момент. Наслідки можуть виявитися зовсім не такими, як очікували, але це ще не означає, що саме рішення від початку було неправильним.
Тому для мене незворотність сама по собі не робить вибір неприпустимим. Важливіше, чому Герман його приймає, чи бачить інші варіанти і чи готовий потім відповідати за наслідки.
І мені здається, поки Герман ще питає себе: «Я можу – але чи маю право?», у ньому все ще є та межа, яка не дозволяє просто вирішувати за інших. Справді небезпечно стане тоді, коли це питання зникне й замість нього з’явиться впевненість: «Я знаю краще, тому маю право».
Ось тоді, як на мене, він і почне втрачати людяність – коли перестане рахуватися з чужою волею і вирішить, що може сам визначати, як іншим буде краще.
oleg, Ви сформулювали точніше, ніж я сам. Особливо останнє: небезпечно стає не тоді, коли рішення незворотне, а тоді, коли зникає саме питання «чи маю право».
Серед цитат на сторінці книги є одна: «Просять усі й весь час. Судять того, хто зміг». Вона про те саме, тільки з іншого боку. Можливість — ще не право. Але стояти перед цим питанням узагалі доводиться тільки тому, хто може.
Чи втримає Герман це питання до кінця — не скажу. Але дивитеся ви рівно туди, куди дивлюся і я.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати