Учора виклав останню, двадцять сьому главу першого тому. Історія Германа дійшла до точки, з якої вороття вже немає — але не закінчилася. І одразу скажу про другий.

Спасибі всім, хто читав від початку і хто приходив за кожною главою раз на два дні. Окремо — тим, хто писав у коментарях. Через вас я переписав кілька місць, про які сам би не подумав.

Другий том почну викладати днями, тим самим ритмом. Герман отримав те, чого домагався, і тепер має з цим жити.

Поки том свіжий у памʼяті, цікаво почути вас про одне. Герман раз за разом ухвалює цілком логічні рішення — і кожне опускає його трохи нижче. Де, на вашу думку, він перетнув межу? Мені здається, що в різних читачів це різні глави, і я досі не певен щодо власної відповіді.

Перший том цілком: Можливо Все