- Привіт, я за тобою скучив, - тягнеться до мене Ернест і ніжно цілує в губи.

- Я теж, - намагаюсь видавити з себе усмішку. 

Він знову зустрічає мене біля бібліотеки, хоч я не говорила, коли буду вільна. Надіюсь, він не чекав мене декілька годин підряд. 

- У тебе червоні очі, ти що плакала? - раптом хмуриться, все ж таки помітивши мій стан.

Мирослав залишив після себе дуже неприємний осад і я не втрималась, трохи пустила сльозу, сидячи в бібліотеці і прикриваючись книгами. 

- Тобі здається, - ховаю погляд і відсторонююсь, звільняюсь від його обіймів, хоч в них дуже тепло. - Це через надмірне читання. Очі перенапружились.

- Це точно? Ти мені не брешеш? Чи може це Мирослав тебе образив? - Ернест не відстає, напевно відчуває, що я чогось не договорюю. - До речі, де він?

- Хіба не вдома? Він пішов раніше.

- Не знаю, я давно виїхав з дому. Треба було зайти в одне місце, - Ернест уважно вдивляється мені в обличчя, а потім знову тягне на себе, міцно тулить до грудей. Я не відпираюсь, обіймаю його за торс. - Ти занадто багато працюєш. Сабіно, тобі треба більше відпочивати. Ходімо, я підготував тобі невеличкий подарунок.

Він бере мене за руку і веде в сторону дороги, де припаркована його машина. 

- Подарунок на третьому побачені? А не занадто швидко? - трохи хвилююсь, згадую слова Мирослава про серйозні наміри його друга.

- Хіба це має значення? - посміхається. - третє, чи двадцяте. Я просто хочу зробити тобі приємно.

Ми підходимо до машини і він розблоковує її. Відчиняє задні дверцята, дістає з салону величезний букет рожевих троянд. Я від подиву відкриваю рота, приймаю подарунок, приходиться охопити квіти двома руками, настільки їх багато і вони важкі.

- Дякую, але не варто було, - ніяковію і попри холодний вітер відчуваю жар на щоках.

- Як це не треба? Ти моя дівчина. Я телепень, треба було ще на першому побаченні купити квіти, - він нахиляється і дарує досить довгий поцілунок. - Але нічого, в майбутньому я реабілітуюсь, - посміхається. - Але це ще не все.

Він дістає з кишені невеличку коробочку, таку в котрих дарують ювелірку. 

- Що це? - напружено запитую, коли хлопець протягує мені подарунок.

- Відкрий, подивись.

- Я не прийму від тебе нічого дорогого, - поспішаю попередити. 

- Тоді я ображусь, - говорить досить серйозно. 

Дивлюсь в очі Ернесту і розумію, що він каже правду. Напевно, для нього дуже важливо, щоб я прийняла подарунок. Замерзлими пальцями відкриваю кришечку і бачу тонкий золотий браслет з підвіскою сердечком. 

- Ернесте, це занадто, - видихаю вражено, бо ніколи не отримувала від хлопців дорогоцінних подарунків.

З моїм негустим особистим життям я й квіти не часто отримувала. 

Ернест не втрачає часу, дістає браслет і швидко застібує його на моєму зап'ясті. 

- Тобі подобається? - з надією запитує, наче це може бути не так.

- Він дуже красивий, але не варто було, - промовляю, розглядаючи прикрасу. 

Браслет чудово лягає мені на руку, холодить шкіру і я просто у захваті від нього. Серце калатає від хвилювання, адже це перший подарунок від Ернеста, з котрим я зустрічаюсь лише три дні. 

- Ти варта найкращого.

Він обіймає мене за талію і нахиляється так близько, що наші губи ледве торкаються. Вдивляється в очі гарячим поглядом, а потім пристрасно цілує, увірвавшись язиком у рота. Охоче йому відповідаю і розслабляюсь в його обіймах. Досить вже собі забороняти насолоджуватись приємними миттями. Хоч не надовго хочеться відчути себе справжньою дівчиною. Бажаною, котру хочуть балувати дорогими подарунками. Ернест хотів купити цей браслет, він його купив. А я маю його прийняти без докорів сумління.

- Дякую тобі за подарунок, він просто неймовірний, - говорю, коли хлопець нарешті відсторонюється від мене.

- Я радий, що тобі подобається, - задоволено посміхається. - Я довго його вибирав. Наступна в черзі вечеря. Куди поїдемо?

- Я сьогодні маю дуже мало вільного часу. Може сходимо у наше кафе біля університету. 

https://booknet.ua/reader/priborkati-mazhora-b419614?c=4530262&p=1