— Щось не так? — хлопець помітив її погляд і запитально вигнув брову.

— У вас вуха дивні.

— Дивні? Чому?

— Великі і гострі, як листя у вишні. Я ніколи таких не бачила.

— Он як. Розкажи, яким ти мене бачиш?

— Ну, у вас чорне волосся. Ніколи не бачила, щоб у чоловіків було таке довге волосся. І у вас надто зелені очі. Я таких теж раніше не бачила. І корона у вас дивна. У мого батька теж є корона, він же князь, але він її не носить кожного дня.

— Ти умієш бачити крізь ілюзії. Рідкісний дар серед смертних. Тебе довго цьому вчили?

— Чому вчили? — не зрозуміла Рогнеда. Зараз її дуже хвилювало питання: чи можна посмикати незнайомця за довгі вуха. Воно то, звісно, князівнам так робить не личить, але ж хочеться…

— Магії. Тебе з дитинства вчили бачити чари і те, що вони ховають?

— Ні. У мене ж не має дару. Як би я могла вчитися магії? Я тільки трави знаю. Трішки. Мене наша ворожка вчить. Вона добра. І ніколи не розповідає Розалії, якщо я перекину казанок із зіллям.

— Чому ти думаєш, що не маєш дару до чарів?

— Так маги сказали. Батько їх запрошував, коли я народилася. Вони сказали, що я безталанна.

— Людські маги. Звісно.

"Володарка дзеркал"

Викладка двічі на тиждень невеликими розділами

Також можна слідкувати за візуалом до моїх історій в Тік-тоці