- В мене є для тебе одна пропозиція, - задоволено промовляє. - Думаю, ти не відмовишся.

- Яка саме? - затамовую подих в очікувані.

- Поїдемо до мене на квартиру, там дізнаєшся. Думаю, ти будеш задоволена. Я гарно заплачу.

Він радісно посміхається, а я блідну. До нього на квартиру? Для чого? Невже він вирішив мене використати, розважитись? Як би Влад мені не подобався, на такі пропозиції я ніколи не погоджусь.

- Я не така, - обурююсь і відвертаюсь від нього. - Знайди собі легковажну дівчину для цього.

- Поліно, ти що образилась? - він торкається мого плеча і я вся напружуюсь. - Я пропоную тобі підробіток. Треба прибрати в мене вдома. Я хочу, щоб ти мені допомогла. Я думав, тобі не завадять зайві гроші.

Червонію від сорому. А я собі таке накрутила. 

- Прибрати? - перепитую, мов дурненька. Не наважуюсь глянути йому в очі. - Це я можу.

- Тоді я зайду по тебе ввечері. Коли ти звільнишся?

Його рука зникає з плеча і цей раз я дивлюсь на нього. Грайлива посмішка на його обличчі трохи бентежить.

- Після восьмої я буду вільна.

- От і чудово, - радісно підбиває підсумок і встає з місця. - Мені вже час. І дякую за каву. Було дуже смачно.

Він допиває майже до дна і залишає мене. 

Лише на одинці я гучно зітхаю і прикриваю обличчя руками. Але сором. Ще не дослухала, а вже накрутила собі казна-що. 

- До тебе що грабіжники увірвалися? - вражено запитую, оглядаючись навколо.

Влад як і обіцяв забрав мене біля восьмої. Я сказала Ніні Василівні куди їду і вона лише загадково посміхнулась. Коли ми зайшли у квартиру, то спочатку подумала, що ми не туди потрапили, такого безладу я ще ніколи не бачила. Все розкидане по підлозі, розтрощені фоторамки, шматки скла, перевернуті крісла, навіть шафа лежить розтрощена, краєм сперта на колись новенькому дивані.

- Це я відмітив розірвання стосунків, - вперше бачу, як Влад ніяковіє. Він кривиться і чухає потилицю, роздивляючись своє творіння.

- То це все ти зробив? - вражено витріщаюсь на нього.

Чомусь я думала, що він врівноважений і твердий як скала, і ніщо не може його вивести з себе. Виходить він має слабкі місця і це - особисті стосунки. 

- Трохи не розрахував сил. Все вийшло з під контроля.

Влад робить декілька кроків, переступає через розкиданий одяг і підносить з підлоги декоративну подушку, стріпує її. Уважно за ним спостерігаю, намагаюсь зрозуміти, що він зараз відчуває. Чи кохає він Риту досі? Чи боляче йому? Можливо він ніколи не зможе її забути.

- Вона для тебе була дуже дорога, - виношу вердикт.

Влад різко повертається до мене і кривить губи.

- В нас важкі були стосунки, - говорить досить легко. - Та завжди до людини сильно звикаєш, коли проводиш разом багато часу. Якби вона не поїхала зараз, думаю, з часом ми б все одно розстались. В нас різні погляди на життя. Вона постійно біжить вперед, женеться за кар'єрою.

- А в тебе які цінності? - запитую і відразу червонію. Не варто мені лізти йому в душу, не моя це справа.

Влад не відразу відповідає. Обводить поглядом розтрощену кімнату, потім зупиняється на мені. Дивиться уважно, наче щось шукає, і відвертається. 

- Для мене головне сім'я. Дружина, діти, все як у людей. Може я старомодний, - хмикає, трясе головою. - Але хочу домашнього затишку.

В цей момент він виглядає вразливим і я розумію, що не можу відірвати від нього погляду. Молодий бізнесмен, найбагатший в нашому місті, за ним сохне половина наших дівчат. А він мріє про звичайні речі. Я думала, що такого вже не буває. 

- Ну що? Беремося за роботу, - його веселий голос перериває мої думки. Кліпаю два рази, повертаюсь до реальності.

- Звичайно. Показуй, що куди складати.

https://booknet.ua/book/kohanii-mlioner-b415860