- А ну цить! – те, що я бачив і раніше, що здавалося тінню від тіла, виросло і нависло димною хмарою. Марічка шпарко метнулася геть. – Він мій.

Нечистий наблизився і Варка заскімлила, втиснувшись у мою спину.

Наче темний дим клубочився над тілом Соломахи, приймаючи людські обриси. Червоні жарини очей дивилися на нас. Тіло на ліжку завмерло, як неживе. Моторошний голос продовжив:

- Укладім угоду – ти даєш мені нове тіло, а я віддаю оце. Нехай твоя сестра доїдає, що лишилось.

Я добре знав, чим він живе. Смертями й муками, і однієї людини йому ніколи не досить. Його носили опришки, отамани, подекуди навіть гетьмани… Кривда буває різною і ті, хто віддав себе духу Нищівника, Лугая, знали, чим заплатять за перемоги. Кров і смерть - було єдине, чого він прагнув. Вигнати його з цього світу назовсім ніколи не вдавалося – завжди є війна, завжди знайдеться той, хто спраглий крові й слави не менше. Часто його кликали й ті, хто платив собою аби захистити свою землю. Але розплата одна – душа згорить для вічного життя.

- Їй стане, – голос зробився вкрадливим. - Прийми мене, я зможу повернути твою силу. Все, що ти коли-небудь бажав, буде твоїм, варто лиш простягнути руку.  Лиш вибрані з смертних можуть отримати таку могутність… Щезник нічого не вдіє проти мене, разом ми розтрусимо цей світ, як стиглу грушку.

Кожне слово озивалося тремтінням глибоко всередині. Я не хотів битв, але знову стати цілісним… заповнити пустку всередині, відчути життя повністю. О так, я б її заповнив, сказало щось в мені. Ще й як, вщерть. Носити в собі таку силу важко, та багато залежить від того, хто носить.

читати тут