Доброго дня, мої любі читачі! ❤️

Що чекає на Віру цього разу?
Магія, таємниці, напруга і, звісно, трохи хаосу від самої Віри.

♡ Розділ 10 уже чекає на вас!

Заходьте читати, залишайте свої враження та пишіть, хто з героїв уже встиг вам сподобатися найбільше. ❤️

Ранок знайшов нас зібраними. Віра вдяглася в одяг, який я знайшов у скрині моєї матері — просту темно-зелену сукню та короткий плащ. Вона виглядала інакше, ніж у моїй сорочці: менш вразливою, але не менш прекрасною.

Я спакував у наплічник все необхідне — кристал, кілька захисних амулетів, гроші та карту. Віра мовчки спостерігала, іноді торкаючись свого зап'ястя, де чорний контур став трохи чіткішим на світанковому промінні.

— Кассіане, — раптом мовила вона, коли я застібав наплічник.

— Гм?

— Ти казав, що ненавидиш несподіванки. А я... я для тебе — найбільша несподіванка з усіх можливих.

Ми вийшли через потаємний хід у підвалі, який вів до старої стайні. Там мене чекав мій кінь — великий, чорний, з розумними очима, що дивилися на Віру з цікавістю, але без ворожості.

— Це Тінь, — представив я.

— Відповідне ім'я, — мовила вона, обережно торкаючись його морди.

Кінь фиркнув і привітно ткнувся носом у її плече. Віра розсміялася — щиро, без захисної іронії, і цей звук зігрів мені душу сильніше за будь-яке полум'я. Я допоміг їй сісти в сідло й усівся позаду, обхопивши її за талію. Вона міцно вчепилася в мої руки, і я відчув, як її спина притиснулася до моїх грудей.

— Тримаєшся? — спитав я.

— Тримаюся, — відповіла вона, і в її голосі не було страху. Лише довіра.
 

Чоловіки в шоці від потраплянки