Кажуть, час лікує будь-які рани. Але насправді він просто вкриває їх кіркою, яка тріскається від першого ж погляду в очі людині, котра тебе знищила.

Особливо коли ця людина повертається з нахабною пропозицією фіктивного шлюбу. Чоловік, який колись був цілим всесвітом, а потім перетворився на найстрашніший кошмар. Чоловік, у якого тепер є те, що зруйнувало все їхнє спільне життя…

Картинка стрибала у мене перед очима, через сльози я ніяк не могла навести фокус і розглянути цю ідеалістичну сцену як слід. Але все одно, ніби садистка, не могла відвести погляд від Кеші та… його сина.

Його сина. З іншою жінкою. Не зі мною.

Синові мого чоловіка на вигляд було близько п'яти. Може більше. Виходило, що Кеша зраджував мені ледве не з початку нашого сімейного життя... І саме в той момент, коли я шукала у нього підтримку після першого викидня, він знайшов її... в обіймах іншої жінки.

– Вася? – зблід він.

Я кинулася прямо через кущі... Дубовий майже одразу наздогнав мене та схопив за руку. Цей доторк прошив мене вогнем...

– Знаєш, я одного не зрозумію, – стиснула двома пальцями перенісся я. – Ти навіщо мене запросив, а сам…

– Я не… – похитав головою чоловік.

– Щоб сильніше вдарити? Щоб на власні очі продемонструвати те, що я так і не змогла тобі дати?

Цей біль не випалити ні роками розлуки, ні вдаваною байдужістю. Як погодитися бути фіктивною дружиною для того, чий син щодня нагадуватиме про твою власну найбільшу трагедію? І чи справді все так однозначно, як здається на перший погляд?

Якщо ви шукаєте історію про випалене вщент серце, гострі емоції на розрив та кохання — ласкаво прошу на сторінки книги «Перший. Колишній. Єдиний».

Оновлено обкладинку книги - не губіть! :)

А як ви вважаєте: чи бувають ситуації, коли народження дитини на стороні — це не вирок для стосунків, чи такий рівень зради пробачити неможливо за жодних обставин?