Привітик ✋

Покажу вам Вікусю в її реально-нереальному сні))

"Схожа. Прокляття Де Ладор"

Вбрання не по розділу, але воно шикарне) Не змогла не показати її саме так ☺️

Уривок:

 

Підіймаю голову. Погляд вихоплює з темряви темний силует. Великий. Широкі плечі. Він мені вже ввижався на балконі. Обличчя я не бачу. Тільки очі. Чорні. Глибокі. Як прірва. Вони горять в темряві, немов ліхтарики і дивляться прямо в мене.

Тінь робить крок уперед. І мене знову немов паралізує. Повітря навколо нас ніби стискається. Я відчуваю тиск на грудях — важкий, гарячий. Ніби хтось поклав долоню на серце і почав повільно давити.

Подумки відсахуюсь. Але стою на місці. Ноги не слухаються. Руки підіймаються так повільно, ніби я грузну в густому сиропі. І знову повертаються неслухняно вниз.

Що зі мною?

Постать різко наближається, немов на перемотці. В обличчя вдаряється повітря, розвіюючи моє волосся. А слідом запах. Приємний. Ні на що не схожий. Він огортає мене з усіх боків, проникаючи всередину мене. Тілом проходить тремор. Воно ніби розслабляється, ніби напружується.

І збудження. Різке, нахабне. С@ски поколюють, низ живота тягне до болю. Страшно — і водночас тіло реагує так, ніби йому це подобається. 

Бл@дь.

— Вів’єн…

Голос низький, хрипкий. З такою злобою, що кров холоне в жилах.

Я відкриваю рот, щоб відповісти — і розумію, що звуку немає. Горло стиснуте. Повітря не проходить.

Він простягає руку. Пальці торкаються моєї щоки. Ніжно. Майже лагідно. Великі, гарячі. Проходять вниз по шкірі, до підборіддя.

Очі заплющуються від задоволення.

А потім різке схоплення мене за горло. Не до кінця. Не сильно. Не щоб задушити одразу. Просто щоб я відчула силу. Щоб зрозуміла, хто тут все вирішує.

Я різко розкриваю очі від переляку.

— Я придушу тебе, — шепоче мені прямо в вухо. — Будь певна.

Розділ вже доступний для прочитання.

Не забудьте зберегти книжечку до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення! ☺️

З любов'ю, Джулія Блеквуд ♥️