Та ось я почув, як важкі грати з сухим шурхотом осипалися в пил. Наче були зроблені з піску.

 Моє серце пропустило удар. Я невідривно на це дивився наче зачарований і кліпати забув, аж очі запекло. Вони мабуть були по п’ять копійок.

 Тут нарешті в моїй дурній черепній коробці заворушились слушні думки, а саме – покликати охорону, яка була за дверима. Чи ще якось покликати на допомогу.

 Але я не міг поворушитися, кожен м’яз був наче вилитий з свинцю, а сухожилля задеревіло.

 Бля...рятуйте…сцуко…сжеруть і кісток не лишиться!

 Але дивно те як ця таємнича нечисть сюди прокралася непоміченою. Через захист, датчики, охорону? Вона наче безтілесний туман просочилася

 Та ось вікно відчинилося і в кімнату увірвався аромат саду, і трохи таємничої димки, яка поблискувала в місячному світлі.

 Зеленкуватий туман заповнював з безшумною граціозністю і невідворотністю кімнату. Піднімався вище, і вище до мого ліжка.

 Він наче прощупував крізь ковдру мої ноги, піднімавсь вище. Опутав руку. Я відчув приємний лоскіт і прохолоду. А потім він піднявся до грудей і ковдра сповзла з мене, і кудись відлетіла на край ліжка. Я зціпив зуби, щоб не закричати. Страх оповив мої нутрощі крижаним павутинням.