— Ти будеш носити її статус, її сукні та її посмішку, — голос Вілевського звучить як вирок. — Для всього світу ти — моя наречена. Для мене — лише борг, який ти маєш відпрацювати. 
Я дивлюся в його холодні очі і відчуваю, як усередині закипає лють. Він думає, що купив мою покірність? Він помиляється. 
— Добре, Артуре Марковичу. Я буду вашою ідеальною лялькою. Але пам’ятайте: у ляльок немає серця. Тому не дивуйтеся, коли я одного разу встромлю вам ніж у спину... або просто розіб'ю ваше.