Однією з речей, що здивували Мей у новому світі, стала звичайна нічна сорочка Авіс.

Довга, лляна, вільна, кольору топленого молока. Без золота, перлів, коштовних застібок і без тих шарів, до яких Мей звикла все своє життя.

У Палаці Небесного Цвіту навіть одяг для сну залишався багатошаровим. Він закривав тіло, зберігав межі й нагадував про становище навіть тоді, коли ніхто сторонній її не бачив.

Тому для Мей проста сорочка Авіс була не просто незвичною.

У ній вона почувалася беззахисною. Майже оголеною.

Не тому, що сорочка була надто відкритою за мірками нового світу.
А тому, що у світі Мей між тілом і зовнішнім простором завжди залишалося значно більше тканини, правил і звичних ритуалів.