Коли Мей уперше побачила кімнату Авіс, її вразили не лише чужі речі чи одяг.

Мабуть, одним із перших справжніх символів нового світу для неї стало вікно.

У Палаці Небесного Цвіту її покої виходили на внутрішні сади, галереї, ставки — красиві, впорядковані, контрольовані. Там завжди були стіни.

А тут за вікном відкривався простір: пагорби, далекі гори, земля Прімроузів і старий дуб, до якого Авіс так часто тікала.

Для Мей навіть сам факт, що можна просто сидіти біля вікна і дивитися вдалеч не тому, що цього вимагає церемонія чи обов’язок, а тому, що тобі цього хочеться, був майже новим досвідом.

Мені здається, саме з таких дрібниць і починається її нове життя — не з великих рішень, а з речей, які раніше здавалися неможливими.

А у вас є в книгах такі маленькі деталі, які запам’ятовуються сильніше за великі події?