– Чому? – одразу зацікавилася Терезінья. – Ти не хочеш вийти заміж?

Ана розсміялася.

– Я не проти шлюбу. Чесно! Я проти того, щоб виходити заміж лише тому, що настав час.

Терезінья замислилася.

– А якщо чоловік хороший?

– Тоді можна подумати.

– А якщо дуже хороший?

– Тоді думати доведеться довше.

– А якщо багатий?

– Терезіньє! Боже, не будь як моя тітка! 

Та засміялася, прикривши рот долонею.

– Ну а що? Це теж аргумент.

– Для тебе, може, й так, – жартома пробурмотіла Ана.

– Для більшості жінок, – авторитетно заявила Терезінья.

– Саме тому більшість жінок і виходить заміж.

– Ні, ну що ти зараз просто як Амалія! Чоловіки вони ж… цікаві… – тут Терезінья почервоніла.

– Це ти ще теоретик, – голосно зауважила молода жінка із зухвалою короткою стрижкою та товстою текою під пахвою, зупиняючись біля їхнього столика; це була Амалія, асистентка кафедри соціології, з недавніх пір – добра знайома Ани Лорени. Вона поставила теку на вільний стілець і сіла поруч.

– Про що сперечаєтеся?

– Про шлюб, – пояснила Терезінья. – Ана вважає, що жінка не повинна виходити заміж тільки тому, що чоловік хороший.

– А ти вважаєш, що повинна?

– Я вважаю, що якщо чоловік хороший, гріх втрачати таку можливість.

Амалія подивилася на Ану, потім на Терезінью.

– І що ж у цьому хорошого?

– Ну… – Терезінья на мить розгубилася. – Він хороший.

Ана засміялася.

– Блискуча аргументація. Філософія матиме чудового спеціаліста.

– Не смійся! Ти сама щойно сказала, що Джанні був хорошим.

– Я сказала, що він мені подобався.

– І він освідчився тобі! – зі священним трепетом у голосі сказала Терезінья. – Ти перша дівчина, яку я знаю, якій освідчилися!

– І я йому відмовила, – підсумувала Ана Лорена і відсунула тарілку.

Амалія підняла брови.

– Серйозно?

– Серйозно.

– Чому?

Ана знову знизала плечима.

– Не хотіла.

– Оце вже непогана причина, – сказала Амалія.

Терезінья скривилася.

– Ви обидві нестерпні, неромантичні і холодні! Що я роблю з вами за одним столом?!

– Набираєшся досвіду, – гмикнула соціологиня. – Поки у нашій чудовій Бразилії нема розлучення, обручка – наче той квиток в один кінець. Та й узагалі – якщо жінка не хоче виходити заміж, їй не треба писати пояснювальну записку.

З сусіднього столику на них озирнулися.

І, власне, хтось новенький – як вважаєте, чи вийде щось з цієї зустрічі?)

Опинившись під запитальним поглядом одразу трьох пар жіночих очей, він помітно знітився.

– Перепрошую… – пробурмотів.

– І це все? – сказала Амалія. – Якщо це спроба познайомитися, ви обрали дивний спосіб!

Хлопець побуряковів, наче йому плеснули фарби на обличчя. 

– Ні, я… це, здається, належить комусь із вас… 

Він несміливо простягнув зошит у яскраво рожевій обкладинці, який, виявляється, весь час тримав у руці.

– Боже! – Терезінья швидше, ніж було б ввічливо, вихопила зошит у нього з рук. 

Хлопець застиг, трохи розгублений.

– Як він у вас опинився? – Терезінья огледіла зошит, наче шукаючи на ньому якісь пошкодження, потім свою сумку, на якій виявилася розстебнута блискавка.

– Ти б хоч подякувала, – впівголоса зауважила Ана – натомість подруга вимогливо подивилася на хлопця:

– Ви заглядали? 

Той кліпнув.

– Ні.

– Справді? 

Хлопець безпорадно знизав плечима.

– Це ж чуже…

Здається, ця відповідь переконала Терезінью: притиснувши однією рукою зошит до грудей, іншою вона коротко потиснула йому правицю.

– Дякую. Ви врятували мене! Там… там усе…

Ана не втрималася від усмішки.

– Ви завжди бігаєте за незнайомими жінками, щоб повернути їм речі? 

Хлопець глянув на неї, наче не знаючи, чи це жарт, чи серйозне питання.

– Ні…

– Шкода, – сказала Амалія. – А ми вже подумали, що це якась особлива риса характеру. 

Новий розділ "Нашої отрути" сьогодні о 20:00