– А не підкажете, на якому поверсі знаходиться кабінет керівника?

Панночка вигинає по-модному широку брову. Її погляд стає уважнішим, сповзає моєю фігурою донизу.

– Не зважайте, звичайна цікавість, – випалюю.

Розвертаюсь до неї спиною та практично вистрибую з просторої дзеркальної кабіни.

Куди там треба йти? Ліворуч? Чи праворуч?

«Вагітна» забудькуватість наздоганяє мене біля розгалуження. Кручу головою. Звертаю ліворуч.

Читаю таблички на матових дверях, але потрібної не знаходжу. Зате в кінці коридору очі чіпляються за улюблений останнім часом символ. Вбиральня!

Зачиняюсь у кабінці та полегшено розтікаюсь на чистісінькій сантехніці. Не те, що в нас у гуртожитку…

– Коли нарада, кажеш?

– За двадцять хвилин, – цокають підборами невидимі робітниці.

– На сьомому чи на дванадцятому?

– На дванадцятому, у великому залі – сьогодні всіх збирають.

– І що, сам Яр буде?

– Так. Кажу ж тобі, треба причепуритись!

Повітря насичується солодкими косметичними ароматами, від яких мені хочеться чхати.

Завмираю мишкою, затуляю ніс та проговорюю про себе ключові моменти. «За двадцять хвилин», «дванадцятий поверх» – хоч би не переплутати!

– Ой, я тебе благаю! Причепуритись… – зітхає одна з дівчат. – Розслабся! У гендира весілля на носі – нам нічого не світить.

– А мені Свєтка казала, що Яровий зі своєю кралею посварився. І взагалі, цей шлюб у них за домовленістю. Може він зараз мене як побачить, як закохається! І забуде про все на світі…

Закриваю руками обличчя. Спокійно! Мені не можна хвилюватися…

Дихаю повільно та глибоко.

У нього своє життя, а між нами була одноразова акція – він одразу попереджав!

І я ж не заміж за нього хочу, а лише позичити трохи грошей. На лікування.

– Твоя Свєтка взагалі інформацію не вміє фільтрувати. Як вони могли посваритись, якщо шлюб за домовленістю? І взагалі, ти можеш уявити, що Яр покине свою супер вигідну наречену через якесь «кохання»?

– А чому ні? Він же живий чоловік. Кров закипить – і…

– Ох, ти просто не знаєш, який він. У минулому сезоні через пів відсотка всю верхівку філіала зняв. І навіть бровою не сіпнув. Взагалі не здивуюсь, якщо в нього машинне мастило в жилах, а замість серця… – нарешті виходять за двері.

Машинне мастило? Я б так не сказала. Скоріше щось легке та гаряче… сонячні промені, літній вітер?

Мені складно уявити його в діловому костюмі. Мабуть це тому, що познайомилися ми на відпочинку. І, треба визнати, у людях я розбираюсь не дуже, якщо опинилась у такій ситуації.

Отже, «вигідна» наречена і зняті голови за пів відсотка – такий він насправді.

Із зусиллям ковтаю. І цю людину я буду просити про допомогу?

Якби для себе – навіть носа сюди не поткнула.

Але маленька беззахисна крихітка повинна мати шанс на життя.

У решті решт, це ж і його дитина!

Навіть якщо небажана…