Минуло кілька днів, як «Пташечка» дописана, і я досі не звикла.

Дивне відчуття. Кілька місяців я жила з цими людьми - прокидалась із ними, засинала з ними, сперечалась із Маркусом на кухні, поки варила каву. А тепер вони пішли жити своє життя без мене. Кажуть, автори завжди трохи сумують у цей момент. Тепер знаю, що це правда.

Книжка лишається на сторінці безкоштовно - читайте, радьте друзям, повертайтесь. Для мене найкраща подяка це коли хтось приходить і каже: я почитала за вашою порадою.

А я вже потроху збираю наступну історію. Ще не скажу яку. Але темні чоловіки з добрими очима там точно будуть...