Уривок із книги : Любов із присмаком осені 

— Мені!? Як цікаво! Віршів мені ще ніхто не присвячував! Але що тепер змінилося?

Артем знизав плечима.

— Напевно, подумав, що якщо вже написав, то шкода залишати це в шухляді.

Елізабет розгорнула аркуш.

Вона почала читати:

"Я зустрів тебе восени,

Коли листя золотистим кольором вкривалось.

Неначе на сонці золотом так гарно сіяло...

Ти тоді була така прекрасна й ніжна..

Як осінь, але з іншим..

Я мріяв що колись на його місці буду я..

Чогось почав я вірити в дива..

Любов моя така спокійна, 

Не примхлива і надійна...

Я уявляв як даруватиму тобі квіти..

Осіннього жовтневого дня..

А листя з гілля так швидко десь з поривом вітру вже зника...

Моя любов із присмаком осені.

Із присмаком осінньої прохолоди, і такої дощової погоди..

Та це не завадить мені ні на мить,

Уявляти як цілуватиму тебе і в серці вже не так щемить.

Я гуляв по полях коли був у батьків зранку вкритими росами,

І завжди згадував тебе,

Моя любове із присмаком осені".

Елізабет дочитала останній рядок і кілька секунд дивилася на папір.

Артем стояв поруч, явно очікуючи її реакції, але не намагався підштовхнути її до відповіді.