Любомир на цей раз ризикнув по справжньому (це вам не вампірів обернених виносити цестрашне)

Вони вийшли з торгового центру й пішли до парку. Проходячи повз жінку, що продавала квіти, Любомир зупинився, купив букет волошок і подарував Ані. Зробив кілька кроків, зупинився, повернувся назад і купив ще один букет — ромашок. 

Бути старшим за власну матір було дивно. Проте вона не відштовхувала його. Він міг її обійняти.

Сіли на лавочку в парку. Аня виглядала щасливою. Час від часу занурювала обличчя в букет, вдихаючи аромат. 

— Ти гарний! — випалила вона, дивлячись Любомиру просто в очі. — А ромашки... для кого? — тихо спитала вона.  

— Боюся, я за них ще на горіхи отримаю, — посміхнувся він і додав тихіше: — У мене є дівчина, але це секрет, Аню. 

Стояла й розглядала букет. Любомир замилувався. 

— Чому ромашки? — раптом спитала вона. 

— Ну, не знав, як ти відреагуєш. Троянди вирішив не купувати, бо регенерація регенерацією, але ж біль я відчуваю, — чесно відповів він і автоматично намацав ручку вхідних дверей. 

— Придурок! — роздратувалася Кет і справді ледь замахнулася квітами, але вчасно впіймала себе на цьому. Зупинилася. — Бляха! — вилаялася вона. — Роззувайся, проходь уже!