— Послухай, — дивлюся назад, щоб впевнитися, що нас ніхто не почує, і стишую голос, майже до шепоту, — не важливо, що між нами коїться, я хочу, щоб ти знав: ти можеш прийти до мене і виговоритися, якщо потрібно. Я обіцяю не засуджувати.

Орест бере мої руки, і його губи торкаються самого центру моєї долоні — м’яко, майже невагомо. Я відчуваю його гарячий подих на своїй шкірі, і в цей момент здається, що він вдихає мій спокій, намагаючись витіснити власну темряву. Моє тіло ще судомно скорочується.

— Дякую, — пошепки говорить він, видихаючи повітря мені на долоні. А потім мовчки знімає свій піджак, та накидає мені на плечі. — Просто у пам’яті виринули неприємні спогади. Я відвідував церкву останній раз ще на похоронах батька. — Орест знову опускає голову, голосно видихає, та піднімається з лавочки.

— Я можу чимось тобі допомогти?

— Впораюся. Ти вся тремтиш. Йдемо всередину? —Орест простягає мені руку, запрошуючи. 

— Так.

Нова глава  книги «Гра в подружжя» буде доступна для читання о 21:00!

Біжіть читати та діліться враженнями в коментарях ✨

Щоб побачити більше візуалу заглядайте у мій  Instagram.