"Між тінню та мовчанням"

. . . Джордж миттєво зрозумів думу напарника. Тінь живилася контрастом — межею між яскравим світлом і непроглядною темрявою. Чим яскравіше світила поодинока лампа, тим чіткішим і щільнішим ставав чорний силует на підлозі.

— Усі джерела світла... Вмикай усе, що є! — закричав Маккензі, кидаючись до стіни.

Уолтер перекинув підсвічник і ривком клацнув головним вимикачем біля дверей. На стелі спалахнула потужна люстра, заливаючи кабінет різким білим сяйвом. Одночасно Маккензі схопив зі столу важкий переносний прожектор, який вони використовували під час нічних оглядів місць злочинів, і спрямував його потужний промінь під кутом, протилежним до світла люстри.

Світлові потоки перехрестилися прямо над темною плямою, повністю заповнивши простір і знищивши будь-які кути падіння тіней у кімнаті.

Тінь безнадійно засмикалася. Потрапивши в пастку абсолютно рівного, перехресного освітлення, де не залишалося жодної невисвітленої щілини, вона втратила свою форму. Чорна матерія, позбавлена контрасту, почала гарячково розриватися на окремі, тьмяні сірі плями. . .

. . . Вони пішли назад, намагаючись іти точно вздовж білої мотузки, яка тепер химерно петляла в абсолютно прямому коридорі. І саме тоді Джордж раптом зупинився як укопаний. Ліхтар у його руці засмикався.

— Уолтер... — Що?

Джордж повільно водив променем світла перед собою. — Де двері?

Позаду них більше не було дверей. Не було кам'яних сходів, що вели нагору. Не було жодного отвору, крізь який пробивалося б сіре передсвітанкове світло. Замість них простягалася така ж глуха, волога цегляна стіна з темними плямами плісняви. Мотузка, яку вони тягнули за собою, просто йшла всередину суцільної цегляної кладки, ніби цегла виросла прямо навколо неї.

— Вони... вони не могли зникнути, — прошепотів Джордж, підходячи ближче й торкаючись пальцями вогкого каменю. . .