Тесс. Не знаю як ви, але я просто обожнюю різні кроссовери, то ж не дивно, що у мене часто з'являються герої з інших книг. 

У цьому розділі така зустріч відбудеться в Фіони з героїнею, яка мала допомогти їй з ескізами, а як виявилося знала інформацію про Ші Йона.

“Ти одразу зрозумієш, що це вона” 

І справді її неможливо було з кимось сплутати. У неї було густе вогняне волосся яке вільно спадало їй на плечі і ефектний одяг. Порівняно з нею я відчувала себе сірою мишею. 

На мить зупинившись вона оглянула все навколо і зупинивши свій погляд швидко попрямувала до мене. 

– Фіона, правильно. Рада зустрітися з тобою, моя дорога, – вона говорила таким тоном, наче ми подруги, які просто зустрілися посеред вулиці. 

Ще більше здивували мене міцні обійми. Чимось вона надзвичайно нагадувала Флаверлі. 

Тесс. Ну…вона була списана з Тіффані, яка відкрила новий тип персонажів для моїх книг. 

Вона сперлася на м'яке крісло смарагдового відтінку і з ностальгією подивилася у вікно. 

– Давненько я тут не була, – протягнула вона незвичним меланхолійним тоном. 

– Не знала, що ви колись бували в нашій країні? – здивовано подивилася на неї. 

У книзі в якій Еліс написала її історію було про те, що її мачуха була українкою, але ні слова про те, що вона сюди приїжджала. Хоча історія ще не завершена, тож можливо усе ще попереду. 

– Ти ж навчаєшся в Академії Сновидінь, я теж, – кинула вона наче мимохідь. 

– Але чому вас немає серед випускників? 

Адже уперше чула про те, що вона мала яке відношення до нас, але здогадувалася. 

– Бо я не завершила її, – сказала вона тихо і з деяким смутком, а ще знову відвела погляд, наче хотіла щось приховати. 

Я відкрила сумку і дістала свій скетчбук, вона зробила теж саме. 

Це було незвично бачити ці неймовірні образи так близько, обережно торкнулася пальцями до паперу, наче через нього справді могла відчути доторк до тканини. 

Неймовірні кольори, надзвичайно прекрасний вінтажний стиль і ці метелики у кожній її роботі. 

Все це виглядало так, що перехоплювало подих. 

– Що втілюють ці метелики? 

– Свободу, – просто сказала вона, відірвавши погляд від моїх ескізів. 

– А зустрічаєшся з кимось? 

– Так. Його звати Ім Ші Йон і він старший за мене на рік. 

На її обличчі пробігло скільки емоцій за секунду, що я не встигнула їх зрозуміти. 

– О мій Бог! –  викрикнула вона, побачивши його фото і вибачившись перед іншими заговорила тихіше, –  як він взагалі тут опинився. Ось це так поворот сюжету, – протягнула вона з якоюсь дивною емоцією. 

– Ви з ним знайомі? – поцікавилася я абсолютно збита з пантелику. 

– Ні. Так. Ні. А хоча давай краще спочатку обговоримо ескізи кави вип'ємо а вже потім поясню. 

–  А яка умова? Якими саме ти маєш їх зробити? – поцікавилася. 

–  Як втілення істинної свободи, – відповіла і зрозуміла, що вже щиро ненавиджу це визначення.  

Вона задумливо подивилася у вікно,  відпила своєї холодної кави, а тоді відповіла. 

–  Головне не плутати свободу зі свавіллям. Свобода це не тоді, коли ти робиш усе що заманеться і залишаєшся без покарання за будь які свої вчинки, свобода це розуміння межі і кордонів. 

Я усміхнулася згадуючи як мої друзі говорили, що означає для них свобода і підбирали кольори для образів. 

–  То ж який колір твоєї свободи Тіффані? – цього разу мій тон був спокійним і тихим. 

Вона задумалася лише на мить перед тим як дати остаточну відповідь. 

–  Ультрафіолетовий. 

Я заплющила очі і почала уявляти як образ сам складається в голові. Взяла в руки олівець і швидко почала робити начерк. Тіффані схилила голову на руку і з цікавістю дивилася за моєю роботою. 

Це зайняло усього кілька хвилин і я показала їй нові ескізи. 

І все ж я не знала чи мені подобається цей новий стиль, який так раптово і правильно з'явився, здавалося він лише чекав аби я про нього згадала. Та я сама не впевнена у ньому. 

Для мене звичнішим було робити щось схоже на вже існуюче просто з деяким удосконаленням і я не думала, що можу щось більше і чи потрібне те більше. 

Я просто створювала образи для персонажів відеоігор і цього вистачало. 

– Ім Ші Йон якого я знаю, – сказала вона наостанок, – давно випустився, років так десять назад чи більше. А і він був точною копією твого знайомого, – додала з усмішкою. 

– Але ж…ну всі корейці на одне обличчя може ви переплутали. 

– Аякже, він був мені другом і через нього я познайомилася з моєю найкращою подругою, тож його я б впізнала зі всіх людей навколо. Це точно він, – скала вона твердо, що заперечувати вже не було змісту і продовжила, наче хотіла дати мені неіснуючу надію. – Ну або у нього був брат чи з'явився син, правда він мав би бути молодшим тоді. 

– Дякую і щасливої вам дороги! – сказала, обійнявши її на прощання. 

– І тобі дякую, бувай. А і передавай вітання Ші Йону. 

Вона залишила мене стояти у сум'ятті посеред дороги і довго не розбирати що віддбуваєтся навколо. 

Тесс. Ось це Тіффані. І ні, вона не лиходійка, але ж на скільки круто вона тут вигляжає. Інакше цю сцену й не уявити. (А взагалі це та сама героїня, яка з ноги зайшла в "Стати королевою" і залишилася там на постійне місце проживання.)

На цьому кросовер завершено. (Мені тепер хочеться аби вони знову зустрілися, але це була одноразова акція, як говориться)