А як у вас відбувається з наступними книгами?
Першу свою книгу «Пригоди дачного синдикату» я написала на одному диханні. Вона ніби сама вилетіла — на настрої, на натхненні. Друга книга теж народилася досить легко.
А от із третьою я вже почала більше замислюватися. Не тому, що писати стало важче, а тому, що перед наступною книгою потрібно, щоб спочатку дозріла сама ідея. Починаєш більше думати: про що буде ця історія, куди повести героїв, що нового можна придумати… І десь у голові постійно сидить маленький критик: «А раптом ця книга буде гіршою за першу?»)))
Зараз пишу четверту книгу — і ловлю себе на тому, що все частіше перечитую написане й думаю: начебто добре… начебто й нічого не зіпсувала)))
Мабуть, із кожною наступною книгою стає трохи більше відповідальності перед собою і перед читачем. Хочеться, щоб продовження не було просто «ще однією книгою», а щоб воно справді мало свою історію, свій настрій і не поступалося попереднім. А оскільки я пишу іронічні детективи, для мене важливо, щоб у кожній історії була не лише цікава детективна лінія, а й гумор. Щоб читач разом із героями розслідував, дивувався, сміявся і просто отримував задоволення від читання.
А як у вас? Коли пишете другу, третю, четверту книгу, починаєте вже критичніше оцінювати свої ідеї? Чи кожна нова історія народжується так само легко, як перша?
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯк же це знайомо! Перша книга - це завжди чистий імпульс, а далі вже вмикається майстерність і та сама відповідальність перед читачем. До речі, третя книга про пригоди синдикату в Єгипті - сподобалася найбільше! Те, що ви дали ідеї дозріти, відчувається в кожному розділі. Поєднати наш рідний гумор із єгипетським колоритом та детективною інтригою - це був геніальний хід! Історія вийшла неймовірно соковитою та смішною.
Тож пишіть далі й не слухайте критика! Ми, читачі, з нетерпінням чекаємо, куди синдикат занесе цього разу!
Тіна Волф, Дякую — це найкращий комплімент для мене! Значить, моє внутрішнє „сафарі“ вдалося на славу. Тепер залишилося тільки з'їздити туди по-справжньому і перевірити, чи співпала реальність з моїми фантазіями!
Все просто.Не треба довго замислюватись. Треба писати як є! Не буває однакових яблук з однієї яблуні! Треба "народжувати" сюжет так як він є, Так як йде! Бо смаки ж бувають різними. Хто солоденьки полюбляє яблука. а хто і з кислинкою!( навіть якщо автор не полюбляє кислинку або солоденьке)
Наталя Дотепчук, Дуже задоволений, що мої слова Вам прийшлись до смаку Пані)))
Якщо великий ступорт, то поговоріть щиро з ШІ, поділіться з ним своїм сюжетом та характером своїх героїв, можливо він Вам щось підкаже...
Hanna Rokos, Щиро дякую за ваш відвертий коментар! Вибачте, вчора не встигла відповісти, бо працювала.
Так, історії інших людей, можливо, теж надихають, тим паче я й сама працюю з людьми — барбером. Але поки що я не думала писати про інших людей, у мене лише початок творчості, пишу про своїх подруг. Хоча, хто знає, якусь цікаву історію, розказану людьми, можливо, колись і впишу туди!
Перша книга в мене теж вилетіла легко, довгенько писала, за браком часу, але я знала як почнеться, яка розв'язка і який я хочу фінал, а ось з іншими трошки стає важко, проблема навіть не в ідеї, ідей дуже багато, про, що я б хотіла написати, основа сюжету теж не проблема, про, що я буду писати, персонажі, теж, а ось розгорнути цей сюжет, щоб це була книга, а не коротеньке оповідання на пару листків ось тут і проблема)
Наталя Дотепчук, Саме так)
У мене, здається, кожна книга має свій характер. Є історії, які пишуться буквально на одному подиху — тільки встигай занотовувати думки, поки вони самі складаються в сюжет. А є книга, яка вже певний час чекає свого натхнення. Я її не покидаю, просто розумію, що ще не настав той момент, коли вона має почати звучати саме так, як я її відчуваю.
Тому з наступними книгами в мене теж усе дуже по-різному. Інколи історія веде мене сама, а інколи доводиться почекати, поки вона дозріє. І, мабуть, саме в цьому для мене й полягає особливість письменництва — не кожну історію можна змусити народитися за планом.
Ейларіс Вальєн, Щиро дякую за таку розгорнуту відповідь! Думаю, що саме в цьому для всіх і полягає особливість письменництва.
В мене є одна книга, яку я пишу уже 10 років, без перебільшень. Вона йде важко і я відкладаю її у довгий ящик. Раз в рік дістаю і пишу по реченню. Я не зациклююся на ній, а просто відставляю на той випадок, як буде настрій й працюю над тим до чого зараз лежить душа.
Вважаю, що не треба себе мучити і якщо історія не лягає на папір, потрібно переключитися. Можливо варто просто відпочити, а потім зі свіжим поглядом почати писати
Наталя Дотепчук, ❤️❤️❤️
Коли щось не виходить, то просто відкладаю на деякий час, бо вже зрозуміла, що через силу нічого толкового не вийде.Але разом з тим розумію, що іноді не кожній ідеї потрібно давати шанс на життя відразу. Інколи потрібно її просто відкласти, а потім все піде само собою.
Вілена Озерська, Дякую за відверту відповідь.)
Чесно. Першу я писала чисто по приколу, а потім така "О! Непогано вийшло" Друге оповідання, взагалі було натхненне думкою, а що якщо? А ось з третім я розігналася і реально зловила кайф, але я не можу відпустити героїв і через це важко писати абсолютно інший всесвіт з іншими персонажами. Якось так.
Анастасія Газе, Дякую, що поділилися! У мене з першою книгою було майже так само. Я просто хотіла розважити своїх подруг, тому історія ніби сама вискочила з глибини душі — теж, мабуть, «чисто по приколу». А потім я зрозуміла, що вийшло начебто непогано й навіть цікаво. Це була моя перша книга в житті, тож вирішила спробувати написати продовження. Так і вийшла моя проба пера. А тепер із кожною новою книгою вже більше замислююся над написаним. Мабуть, письменництво непомітно затягує :)
Чим більше пишу, тим більше ідей, які розгалужуються і розростаються, як гілки дерева... Створються нові книги, бо нові думки отримують своє нове життя.
Hanna Rokos, Дякую вам за таку змістовну відповідь. Для мене це дуже цікавий досвід. Мабуть, у кожного свій шлях до народження нової історії та свої емоції.
Моя серія книжок із самого початку була як одна ідея, яка розрослася на багато текстів. Але по факту думаю, що й справді кожна наступна книжка викликає якесь враження, ніби вона може бути не такою цікавою, як попередня.
Якраз ми вже зустрічалися в моєму блозі про мої сумніви, тому ми відчуваємо схоже й одночасно несхоже. Відчуття одні — сумніви й переживання, а причина зовсім різна.
Та, як ви мені сказали, потрібно або робити паузу й чимось зайнятися, або просто видихнути. Якщо у вас вийшла перша книга — іронічний детектив, який сподобався людям, то всі подальші книги цієї серії є логічним продовженням.
А ми загнали себе й забули, чому взагалі почали писати. Бо це приносило нам задоволення. Тому якщо вам приносить задоволення писати всі книги в серії, тоді просто потрібно відпочити.
Бо письменництво — це не спринт, а марафон.
Після підтримки тут від усіх авторів я переосмислила все. Сподіваюся, і ви також тепер будете менше переживати.
Аліна Чуйко (Hunter), Дякую! Сподіваюсь )
Досить по різному) Хоча якщо відверто то друга книга йшла легко, а ось третя значно важче за попередні так як хотілося, щоб це було щось нове, щось цікавіше. То ж якщо подумати з кожною новою книгою самокритика стає дедалі більшою, адже появляються нові очікування щодо неї)
Khryzantema, Дякую за підтримку.У нас схожа ситуація))))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати