Сьогодні діє знижка на книгу "Срібний. Не грай зі мною".

І що тут у вас відбувається? - голос його грубий та непривітний.

Я вся напружуюсь, відчувши, як різко змінився настрій мого боса. 

— Я прийшов до тебе, дещо уточнити по одній справі, - легко відповідає Вадим, наче взагалі не помічає, як повітря в кабінеті наелектризувалося. А я от добре це помітила. - Але тебе не було. Я просто склав компанію твоїй помічниці.

— І тому опинився дупою на її столі, - сухо коментує Давид.

Він ковзає на мене сердитим поглядом і повільно проходиться до свого робочого місця. А я відчуваю, як мої щоки починають горіти. І навіщо цей Вадим приперся? У нас так все гарно сьогодні складалось. Ми навіть знайшли спільну мову. Між нами була злагода та гармонія. 

— Я просто трохи розважив Єву, - нарешті Вадим сповзає зі столу і підходить до Давида, котрий з байдужим виразом обличчя, всівся у крісло. Хоч це лише маска, бо в його очах стріляють блискавки. - Ти ж її заморив роботою. Бідна дівчина світу білого не бачить.

— Вона для цього сюди й прийшла, - в голосі Давида з'являються металеві нотки. – У моїй фірмі всі працюють і за це отримують гроші.

— Я просто маю на увазі, що вона новенька і їй важко. Треба їй трішки давати поблажки.

— Я якось сам розберусь, що мені робити із власною помічницею, - різко перебиває його Давид. - А твоє діло займатись документами. От і займайся.

— Та я вже зрозумів, - промовляє Вадим втративши ентузіазм. Його голос більше не веселий, а на обличчі більше не грає грайлива усмішка.     

Нарешті він здогадався, що своїми розмовами лише злить боса. 

Я втуплююсь у рядки, намагаюсь читати, але вся моя увага на двох чоловіках, котрі починають обговорювати якийсь договір і що в ньому можна переробити. Про мене вони миттю забули і це тішить. Не хочеться бути каталізатором для поганого настрою Давида. 

Через пів години Вадим йде і ми з Давидом залишаємось наодинці. І хоч я не піднімаю погляду, та чомусь мені здається, що він дивиться тільки на мене. І через це сидіти на одному місці просто нестерпно. І через це я час від часу совгаюсь сідницями на стільці.

— Єво, - занадто гучно промовляє моє ім'я після занадто довгої нестерпної тиші. Я затамовую подих, очікую, що він мені скаже. - Вже шоста, ти можеш йти додому.

Піднімаю на нього розчарований погляд. Чомусь не це я сподівалась почути. 

Мовчки киваю та підводжусь. Збираю особисті речі у сумочку, накидаю на плечі легку курточку, якій вже не один рік, і прямую до дверей. Краєм ока помічаю, що Давид теж встає та швидко обходить стіл.

— До побачення, - промовляю тихо, схопившись за ручку дверей.

— Зачекай, - викрикує і миттю опиняється поруч зі мною. 

Він спирається долонею на полотно дверей, перегороджуючи мені шлях.

Давид достатньо близько, щоб відчути тепло його тіла і вдихнути чоловічий аромат, від якого в голові паморочиться. Піднімаю погляд і зустрічаюсь з палаючими чорними очима. На його обличчі зараз стільки емоцій, що я не можу зрозуміти, що саме він відчуває. 

— Так? - в моєму голосі обнадійливі нотки. Я наче чогось чекаю, сама не знаю, чого. 

Мимоволі зиркаю на його пересохлі губи і на автоматі облизую свої. 

— Тобі подобається Вадим? - ошелешує мене запитанням.

— Що? Ні, - поспішаю заперечити. 

— Просто я подумав, - замовкає і я помічаю, як його погляд теж ковзає на мої губи. І від цього всередині все так і палає. - Мені здалось, що ви гарно ладнаєте.

— Ну, Вадим досить товариський чоловік. З ним неможливо не потоваришувати, - знизую плечима і зніяковіло усміхаюсь. - Чи нам не можна спілкуватись?

— Чому ж? - якось різко відсторонюється і відводить погляд. - Я тобі заборонити не можу. Хоч роман заводити зараз я тобі не раджу. Ти ще не освоїлась на новому місці, а Вадим може заважати. 

— Дякую за попередження. Але я вам обіцяю, що моє особисте життя не вплине на мою продуктивність, - відповідаю впевнено.

Я могла запевнити його, що між мною та Вадимом нічого не буде. Та не зробила цього. Не знаю чому. Може тому, що я хочу стосунків, просто ще не знайшла правильного чоловіка?

— Я тебе зрозумів, - говорить холодніше і прибирає руку. Відступає, пронизуючи мене уважним поглядом. - І до речі, готуйся до відрядження. Пам'ятаєш, я вчора тобі давав справу, сказав, що її треба добре вивчити? Так от, десь через тиждень ми їдемо домовлятись з клієнтом і підписувати договір.

— На довго відрядження? Запитую схвильовано.

— Це залежить від того, як швидко ми домовимось. Розраховуй на декілька днів.

— Добре, - киваю і нарешті виходжу з кабінету.

https://booknet.ua/book/srbnii-ne-grai-z-mnoyu-b452323