Вітаю!

Запрошую до емоційної історії.

✨✨✨

— Два місяці тому, — сухо починаю, дивлячись собі під ноги. — Ми посварилися з Артемом через його нескінченні «дружні» переписки з дівками в соцмережах. Кожна ніч перетворювалася на з’ясування стосунків. Артем божився, що це просто робота, флірт та нічого серйозного. Мені це набридло. Я зібрала речі й просто зникла. Поїхала жити до бабусі, аби дати нам час подумати. — Зітхаю. — Зрештою я хотіла провчити його...

Гірко хмикаю, відчуваючи, як знову гіркота підступає до горла. Образа на мого колишнього випікає душу.

— Наївна... Думала, він зрозуміє, кого втратив, буде шукати, вибачатися. Два місяці чекала! А сьогодні приїхала сюди з божевільною надією на примирення... І побачила, як мій вбитий горем коханий обіймає мою найкращу подругу. Ось і вся драма.

Мартін мовчки вислухав мене, не перебиваючи. Лише кутики його вуст ледь помітно сіпнулися у виразній, саркастичній посмішці.

— Класика жанру, — фиркає він з легким смішком. — Ти справді наївна, хотіла перевиховати чоловіка, залишивши його без нагляду... Тільки ти не врахувала один момент — твоя подруга постійно підбирає те, що погано лежить. Тож нічого дивного. А твій Артем, схоже, чекав слушного моменту.

Фатальний поцілунок мільярдера

♥️♥️♥️